З початком повномасштабного вторгнення акторка Першого академічного українського театру для дітей та юнацтва Анна Ковтуненко відвідувала поранених бійців у шпиталях Львова та шукала можливості долучитися до Сил оборони, тому що вважала, що робить недостатньо для перемоги.
Про це акторка та військовослужбовиця 20 бригади оперативного призначення "Любарт" Національної гвардії України Анна Ковтуненко розповіла в ефірі Українського радіо. Львів.
Ангелик на сцені
Анна Ковтуненко каже, що з дитинства мріяла стати акторкою.
"Я зі свідомого віку відвідувала різні гуртки, мене мама всюди водила. Якось ми гуляли по моєму різному місту (Біла Церква, — ред.), я побачила оголошення про набір на акторську майстерність. Схотіла спробувати. Мама підтримала, я пішла й мені сподобалося", — згадує військовослужбовиця.
Згодом вона приїхала до Львова вчитися й вступила в університет імені Івана Франка на факультет культури й мистецтв.
"З першого курсу увесь наш курс був залучений у виставах театру. У мене була вже практика. Ми грали в студентських, репертуарних. У 2022 році я офіційно стала акторкою Першого театру. Мене там знають, люблять, а я їх люблю", — каже Анна.
У театрі грала різних персонажів, в основному – Ангелика, Мавку та інших героїнь.
Шлях до війська
Повномасштабне вторгнення застало акторку в Києві, де вона працювала у театрі "Золоті ворота".
"Добре, що я пішла тоді ночувати до друзів. Прокинулися від вибухів. Пробували виїхати, але першого дня не змогли. Ночували у підвалі. Наступного дня я поїхала додому у Білу Церкву. Там не дуже було спокійно. Але, порівняно з Києвом, спокійно. Росіяни дуже активно сунули. Я подумала, що може вони й до Білої Церкви дійдуть. Тому через місяць я поїхала до Львова", — розповідає дівчина.
У Львові вона вдень грала виставу у театрі, після цього — йшла у шпиталь до поранених і працювала з ними.
"З моєю подружкою Надією ми займалися з пораненими акторською майстерністю. Я відчувала свою потрібність. Головний лікар казав, коли можна прийти, до кого можна йти", — згадує акторка.
Найбільше їм доводилося спілкуватися зі старшими чоловіками, які готові були посміятися та пожартувати.
"Запам’ятався Сергій з Кривого Рогу. Дуже високий. Згодом, коли він зміг встати з ліжка, виявився дуже високим. Дуже смішний та суворий. В цьому він був і милий. Був Мольфар, як ми його називали, бо він казав, що мольфари кажуть, що за пів року війна закінчиться", — говорить Анна.
З пораненими дівчата грали у різні ігри або навіть читали п’єси й пробували зіграти їх.
"Наша стандартна гра – Крокодил. Це не акторська гра, але вона дуже артистична. Це коли одна людина нашіптує іншій якесь слово, наприклад, стіл. Людина має без слів показати цей стіл. Це дуже смішно", — каже військовослужбовиця.
Наполегливість долає шлях
Два місяці тому Анна Ковтуненко уклала контракт з 20 бригадою оперативного призначення "Любарт" НГУ.
"Долучитися до війська — це було дуже довге рішення. Я рік чи півтора йшла до цього. Я не знала чи мені залишатися волонтеркою, чи долучатися до війська, чи якийсь фонд організовувати. Того, що я робила, мені було мало. Почала радитися з людьми, дотичними до війська. Думала, де я можу стати корисною зі своєю спеціальністю. Так і ухвалила це рішення", — говорить вона.
За словами Анни, у 2023 році вона звернула увагу на "Янголів Азову" й вирішила спробувати долучитися до них. Але їй та її подрузі відмовили. Наступного разу вирішили стати частиною "Азов-супроводу"Азов.Супровід – громадська організація та частина 12-ї бригади спеціального призначення "Азов" Національної гвардії України. Основна задача ГО – турбота про поранених бійців бригади.. Але й там не вийшло.
"Згодом ми побачили, що існує "Любарт-супровід". З "Любартом" все склалося. У нас дуже гарна команда. Треба було подолати увесь цей шлях, щоби знайти саме їх", — каже дівчина.
Інформацію про "Любарт" подруги дізналися з мережі, написали їм та надіслали свої резюме. За кілька днів дівчата отримали запрошення на співбесіду.
"Свою маму я підготовляла завчасно. Коли я зрозуміла, що я буду відходити від театру, я почала мамі помаленьку казати, що може таке статися. Рік я говорила про це. Мама про це дізналася, коли я проходила ВЛК. Сказала, що буду змінювати сферу своєї діяльності. Мама зрозуміла, що це не буде з мистецтвом пов’язане. Очевидно, що вона трохи засмутилася, бо це – мама. Але вона мене в усьому підтримує", — говорить військовослужбовиця.
Зараз Анна Ковтуненко є кейс-менеджеркою у медичній службі "Любарт-супровід".
"Моя робота – супровід поранених на останніх етапах евакуації, тоді, коли поранений боєць потрапляє в госпіталь. Йому потрібні якісь речі, від одягу і до документів на проходження ВЛК. Я йому допомагаю. Я є зв’язною ланкою між бійцем та іншими сферами, які йому зараз потрібні", — каже дівчина.
За словами військовослужбовці, всіх поранених їхнього підрозділу забезпечують спеціальним наплічником пораненого, де є адаптивний одяг, інші предмети одягу, предмети гігієни, можливість зберігати документи. Такий наплічник для пораненого безкоштовний.
"Все, що можна дати, це покриває бригада та держава. Але якщо боєць хоче суші, то він сам може собі придбати", — зазначає Анна.
Дівчина наголошує, що зараз бачить себе саме на цьому місці й на цій роботі.
"На даному етапі мого життя є важливіші речі, де я відчуваю себе на своєму місці, де мені комфортно. Я у війську надовго", — резюмує військовослужбовиця 20 бригади оперативного призначення Любарт Національної гвардії України Анна Ковтуненко.
