Парасковія Гайдучик з Соснівки відсвяткувала 104 день народження. Жінка першою в родині здобула освіту, застала дві війни, розпад та створення країн та народила 10 дітей. Тепер у неї 29 онуків, 43 правнуки та 4 праправнуки.
Своєю історією жінка поділилася з Суспільним.
Парасковія Гайдучик народилася 27 жовтня 1922 року в селі Гута на Волині, що за два кілометри від білоруського кордону. Вона була сьомою дитиною з восьми в родині Ілларіона та Ірини Ляпчуків.
За словами жінки, її батька, якого в селі поважали та називали «гвардійцем» за довгу службу в армії, обрали сільським головою. Попри те, що сам він не вмів читати та писати, ставив лише хрестик замість підпису, він наполіг на тому, щоб його донька обов'язково вчилася. Дівчинка виявилася єдиною в родині, хто здобув освіту, закінчивши 4 класи польської школи.
«У нас були дома коні, корови, пасіка із бджолами, була земля. Пригадую, як ловила тих бджіл, вони тікали, а я їх лапала і вони часто мене кусали. З дитинства люблю їсти мед та пити молоко, зараз його вже не їм бо маю алергію, і солодкого вже не їм, більше каші зараз їм. А довго живу, бо їла багато меду і молока, то була моя основна їжа» — говорить жінка.
У 18 років Парасковія Гайдучик вперше вийшла заміж — за 25-річного Івана,невдовзі у них народився син Павло. Проте набутися разом їм не вдалось.
«Чоловік був пов'язаний із підпіллям і розвідкою, був в мене розвідником. У 1941 році німецькі карателі та поліцаї вистежили нашу хату і його застрелили на порозі хати, коли він відкривав двері. Тоді в нас з дороги переховувався товариш чоловіка. Ми його впустили переночувати, так вони його і вистежили. У всі вікна світили з вулиці ліхтариками — чоловік зрозумів, що хату оточили і тікати немає куди. Відкрив двері, а вони його відразу розстріляли, а його товариш встиг утікти через вікна», — ділиться жителька Львівщини.
Жінка додає, що врятувалася разом з дитиною дивом, лише тому, що дехто з поліцаїв пам'ятав і поважав її батька.
Згодом у її житті з'явився другий чоловік — старший на 8 років Олександр, з яким вона одружилися у 1944 році:
«На фронті він був піхотинцем. У нас народився хлопчик Володя, який у 6 місяців захворів, тоді багато хто хворів і помер. А коли війна закінчилася і він повернувся додому, в нас народилося ще дев'ятеро дітей і одного з синів ми знову назвали Володимиром», — розповідає Парасковія Гайдучик.
Усе своє життя Парасковія присвятила праці й родині. Каже, що не боялася жодної роботи:
«Садила сосни в лісі, працювала в колгоспі, обробляла город і тримала в чистоті свою оселю».
Попри тяжку фізичну працю жінка була освіченою і любила читати книги, поки їй дозволяв зір.
«Коли навчилася читати та розуміти Біблію, мої односельці приходили до мене, щоб я їм почитала Святе Письмо», — пригадує Парасковія Гайдучик.
Донині перед кожним прийомом їжі Парасковія дякує Богові та просить його благословення. За її словами, своїх дітей та інших нащадків вона навчає жити з вірою:
«Довіряти Богу, вірити, бо саме він проводить людину крізь усі бурі, випробування та війни до мирного завтрашнього дня».
Щороку вона загадує одне заповітне бажання — прожити ще хоч один рік, аби бачити цей світ.
