До переліку нематеріальної культурної спадщини Волині внесли ще чотири елементи. Тепер їх у списку 50.
Про це 9 жовтня розповіла Суспільному провідна методистка з охорони нематеріальної культурної спадщини Волинського обласного науково-методичного центру культури Наталія Грабарчук.
До переліку внесли такі нові елементи нематеріальної культурної спадщини:
- виготовлення щіток із трави у селі Забужжя;
- традиція випікання хліба в Поворській громаді;
- традиція приготування манників у Шацькій громаді;
- вибілювання полотна у Шацькій громаді.
Виготовлення щіток із трави в селі Забужжя
Виготовлення щіток із трави в селі Забужжя — це давній звичай, який передається з покоління в покоління. Матеріал для щіток рвуть у лісі, обираючи довгу та з міцним корінням траву. Щітки виготовляють різні за величиною. Маленькі використовують для побілки у важкодоступних місцях.
Траву заготовляють наприкінці серпня або восени. Місцеві рвуть її руками з корінням, сушать на сонці, а потім частину відбирають для виготовлення щіток, решту зберігають у сухому місці на горищі – до потреби, до Різдва чи Паски, бо навесні ще немає нової трави.
Шнурки, якими зв'язують траву для щіток сучать із льону. Траву треба згинати поступово з обох боків від середини, і міцно перев’язувати мотузкою в кількох місцях, щоб щітка не "лізла", і трава не лишалась на стінах під час побілки. Далі вирівнюють траву і обрізають її до потрібної довжини ножем.
Перед використанням щітку варять в киплячій воді 10 хвилин. Потім легенько вибивають, щоб щітка стала м’якішою.
Готову щітку використовують для побілки печі, стін, стелі, льоха, дерев. Хату білять кілька разів на рік — влітку на Пречисту, на Різдво та на Паску.
Традиція випікання хліба в Поворській громаді
У Поворській громаді випікання хліба є справжнім обрядом. Один із традиційних рецептів випікання хліба в печі зберігається в родині Сміховських протягом десятків років.
Він базується на простих, але перевірених інгредієнтах:
- вода — 2,5 л (можна частково замінити сироваткою і водою з-під відвареної картоплі 300 г);
- сіль — 3 столові ложки,
- борошно — з розрахунку 1 літр борошна на 1 літр рідини (змішується пшеничне борошно першого ґатунку з житнім — 300 г);
- олія — 50 г;
- дріжджі — 50 г (традиційно використовують пресовані дріжджі).
Хоча в родині мають сучасну духовку, проте хліб завжди випікають в печі. Сміховські кажуть, що таким чином формують ідентичність та зберігають пам’ять роду.
Традиція приготування манників у Шацькій громаді
Манники — традиційна страва, яку готують господині Шацької громади. Основою для приготування манників є домашній сир і манна крупа.
Рецепт манників — традиційний поліський варіант:
- молоко свіже — 1 літр;
- манна крупа — 13 ст. л.;
- цукор — 4-5 ст. л.;
- ванільний екстракт — за смаком;
- домашній сир — 500 г;
- яйця — 2 шт.;
- борошно — 4-5 ст. л.;
- олія для смаження;
- ще можна додавати трішки масла і родзинки.
Манну кашу потрібно відварити на молоці з цукром, без грудочок. Каша має бути густою. Манці потрібно дати трохи охолонути, але не повністю — вона повинна залишатися теплою, щоб з неї можна було ліпити. Якщо охолоне — маса стане крихкою.
Для начинки потрібно перетерти домашній сир з цукром і ванільним цукром. За бажанням можна додати трохи масла, якщо сир нежирний, та родзинки. Зі столової ложки манної маси зробити пляцок, покласти в центр сирну начинку, сформувати манник. Обваляти сформовані манники в збитому яйці, за потреби трішки в борошні, і обсмажити на розігрітій олії до золотистої скоринки.
Подаються гарячими або теплими, зі сметаною, джемом або ягодами.
Вибілювання полотна в Шацькій громаді
Процес вибілювання полотна складний і багатоступеневий. Спочатку тканину замочують в зольному лузі для очищення від бруду. Потім її ретельно перуть в річці, вибивають, полощуть та сушать.
Існували спеціальні пристрої — прачки, жлутки, які використовували для цього важкого процесу. Полотно не просто прали — його "били", викручували, поливали водою, аж поки воно не ставало прозорим.
Потім розкладали тканину на березі, де вода й рослини створювали парниковий ефект, а сонячне проміння поступово освітлювало полотно, змінюючи його колір на світліший. Сушили тканину просто неба — на берегах водойм, спеціальних плотах або під стріхами хат. Іноді його залишали злегка вологим, щоб потім викачати качалкою для кращої м’якості.
Хоч традиція вибілювання поступово відходить у минуле, її досі підтримують окремі майстрині та фольклорні колективи. Завдяки їм живе пам’ять про звичай, що є невід’ємною частиною національної ідентичності.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільне Луцьк. Також ми є у WhatsApp.
