Квадробіка — тренд, який поєднує акробатичні рухи, що імітують рухи тварин, популярний серед дітей та підлітків. Її виконують у костюмах чи масках тварин, а рухи вимагають фізичної витривалості та координації. Та крім розвитку м'язів та підвищення гнучкості, цей тренд є способом виразити себе через приналежність до специфічної субкультури.
Чи звертаються батьки квадроберів до психологів, чи несе цей тренд небезпеку, зокрема, чи не являє собою спосіб втечі від реальності чи проблем, в етері Українського радіо Кропивницького розповіла дитяча психологиня Інга Кузнєцова.
Квадробіка — це гра чи загроза? І чи консультували ви батьків дітей, які захопились квадробікою? (тут і далі — пряма мова)
Так, зверталися. Екстремальних ситуацій не було: діти пишуть про це у TikTok, вони збираються, якісь вистави ставлять, грають.
Я хочу сказати про субкультури: вони ніколи не з'являються просто так. Вони з'являються як відповідь суспільству. Наприклад, культура хіпіМіжнародний молодіжний рух, що виник у 1965 році у Сан-Франциско в контексті лібералізації та демократизації традиційного суспільства, один з найяскравіших проявів контркультури, мав пацифістське (ідеологія осуду будь-якої війни, відмови від неї як інструменту зовнішньої політики) забарвлення. в Америці з'явилася, як реакція на війну. Так само й рух квадроберів, на мою думку, з'явився, як реакція на малорухливість дітей — спочатку був карантин, тепер війна. А цей рух покликаний сприяти тому, щоб діти розворушилися, щоб відчували себе живими.
Чи є в цьому тренді небезпека?
Завжди, коли діти збираються в групи, особливо підлітки, небезпека є. Адже вони схильні до якоїсь деструктивної поведінки. Про що треба знати батькам? Батьки мають дивитись на те, чим захоплюється дитина, як ці захоплення відображаються на їхньому житті, чи дитина не стає замкненою, чи не втрачає інтерес до повсякденних справ та обов'язків, чи не руйнуються зв'язки з родиною. З ким спілкується дитина, що це за діти, які з нею проводять час, граючи в оці тваринні ігри.
Психологи також говорять про те, що не потрібно дозволяти малечі й підліткам копіювати тварину на постійній основі. Діти потребують певних рамок і правил. Якщо вони їх не порушують, вони реалізують своє право на гру, на те, щоб самовиражатися, але при цьому вони не мають порушувати соціальні вимоги.
В якій ситуації треба звертатися до фахівців?
Треба спостерігати, як дитина ставиться до родини, чи має друзів, яка її поведінка, який інтерес. Треба знати, яке у неї оточення, тримати зв'язок з дитиною, довіряти, щоб знати, що це за друзі, що вони роблять, а чим може допомогти психолог. Тобто, якщо у дитини з'являється хобі переодягатися і переймати звички й рухи тварин, то це нормально. Та якщо занурення у світ квадроберства, у світ гри — це втеча від реальних проблем, тоді треба це вирішувати.
Діти в групі схильні до більш ризикованої, більш агресивної поведінки. Якщо така поведінка починається, групу підлітків треба розривати, батькам домовлятися і говорити: "ви не будете гуляти", "не будете нападати на перехожих", а потім вести психологічну роботу. У дітей може бути імпульсивна поведінка і агресивність, принаймні в одного з членів цієї групи, а інші можуть копіювати, працюючи на випередження.
Що робити батькам, коли їхні діти імітують поведінку тварин тривалий час, з чого почати?
- Треба проаналізувати активність дитини в різних сферах, навчання, спілкування, стосунки у сім'ї.
- Проаналізувати групи, в яких перебуває дитина. Якщо між дітьми й дорослими підтримуються довірливі стосунки, то зазвичай батьки знають, що відбувається.
- Цікавитись життям дитини, бо дитину треба підтримувати.
Про найпоширеніші психологічні проблеми дітей, які проявились через повномасштабну війну
Проблеми у навчанні, дезорганізації — чи не найпоширеніші, з якими звертаються. Дитина не хоче робити уроки, не може робити уроки, бо у дитини відсутні навички самоорганізації, тобто дитина не може навіть змусити себе сісти і зробити. Тут причини можуть бути різними: певні дефіцити в пізнавальній сфері, відсутність навички організувати себе, погані стосунки з учителями.
Крім того, часто навчальні плани не відповідають можливостям дітей. Не відповідають особливостям пізнавальної сфери, адже у багатьох дітей візуальне мислення. З текстовим форматом підручників вони не справляються, не опрацьовують, виникає проблема з виконанням домашніх завдань. Інтерес є тоді, коли дитина відчуває, що в неї виходить. Я не можу сказати, що навчання завжди має бути на інтересі, це часто на обов'язку, але дитина має давати собі раду з цим.
Як дати раду? Єдине, що є у підлітка — це опора на свою родину. Якщо дорослі близькі не підтримують, а вимагають, тоді зовсім погано. Тому відновлення стосунків — це найважливіше: оцінюємо можливості дитини, допомагаємо їй розвивати те, чого не вистачає для навчання, шукаємо репетиторів. Психологи з цим допомагають: вчать дитину вчитися, а батьків — як вони можуть підтримати дитину, щоб та навчилася вчитися.
Іноді діти самі звертаються до психологів або просять батьків записати їх на консультацію з приводу їхнього емоційного стану. Ми говоримо про депресію, про депресивні явища, коли дитина взагалі втрачає інтерес до життя, навчання, відвідування школи, спілкування з друзями, хобі. Інколи в дитини з'являються суїцидальні думки або звертаються вже після суїцидальних спроб.
Депресія — це дуже поширена проблема, тривожні розлади через війну сильно поширилися. Коли, наприклад, важко взагалі бути на людях чи виходити на вулицю. Цьому сприяла війна, коронавірус і темп життя.
У підлітковому віці зазвичай погіршуються стосунки з батьками. У дітей з'являються інші авторитети — дорослі чи підлітки. Підлітковий вік для батьків небезпечний тим, що вони ніколи не мають жодних гарантій, бо дитина самостійно пересувається, починає дружити, мати захоплення, які невідомо до чого можуть призвести. Єдиний ресурс батьків — це стосунки, і якщо їх не втрачати, то це добре.
Як зберегти психологічне здоров'я дітей?
Потрібно дитині забезпечувати дитинство з діяльністю, важливою для її розвитку. Мова про навчання, спілкування, хобі, спорт, творчість, спілкування з родиною. Не зважаючи на війну, в сім'ї ми можемо будувати безпечні стосунки. Це дуже важливо.
