Рівень добробуту поляків вищий від українського, говорить доктор економічних наук, професор Олександр Левченко з Кропивницького. Чому дві сусідні країни досі розвивалися різними шляхами та чого не вистачає українцям?
Досі Україна розвивалась за східною моделлю, яка притаманна Росії. Дешева робоча сила, коли людям вистачає грошей тільки на те, щоб прогодувати себе. Бізнес мають люди, лояльні до влади, вони ділять сфери впливу – демонструють якусь роботу у тій чи іншій галузі, ніби щось робиться, але основну масу грошей використовують, як вважають за потрібне. Гроші "відправляють" на фіктивну фірму, вони десь зникають. Відбувається крадіжка бюджетних грошей.
Такі явища є у будь-якій країні, все залежить від відсотка. Ми не можемо порівняти себе з країнами Балтії чи Польщею. Там роками не знищували еліту нації, не було голодоморів, репресій. Нашу політичну верхівку представляли комуністи, й ті, які прийшли за Незалежності – Кравчук, Кучма – були орієнтовані на минуле. Ті, що були після них, можливо, були прогресивніші, але все одно не були орієнтовані на захід. Всі вони воювали за бюджет та були замішані в корупційних скандалах – створювали ті самі підставні фірми. Був Чорновіл, і ми знаємо що з ним трапилось. Тобто говорити про тих людей, які б формували західну політичну та громадянську культуру в Україні досить складно.
Західна модель розвитку передбачає прозорість, коли державні гроші йдуть через прозорі тендери, там важче щось вкрасти. Діє громадський контроль та контроль правоохоронних органів. Це все створює більше умов для розвитку інновацій, є умови для інвестицій, розвитку малого та середнього бізнесу. Людям в такій моделі достатньо грошей на прожиття, і ще щось залишається.
Має пройти певний час, щоб ми усвідомили, що кожен з нас вибирає політиків і ми маємо контролювати їх діяльність. Систему не змінить одна людина, це все дійсно залежить від кожного. Простий приклад: мої друзі в Чехії не купують товари від одного політика, бо він замішаний в корупційному скандалі. Будинок опалювався російським газом — вони відмовились від нього, використовують дрова. Так, демонструючи свою підтримку чи не підтримку тим, чи іншим політичним силам, окрім того, відповідаючи кожен за свій будинок чи під’їзд, ми можемо формувати нову модель. Просто очікувати змін і жити, як раніше – це призведе тільки до апатії.
Має пройти якийсь час, щоб сформувались нова культура, але нам би хотілось краще і швидше. Та головне – правильний курс і щоб ми таки дійшли.
З цим допомагають вимоги від Євросоюзу та НАТО, які потрібно виконати Україні для вступу. Місцеві еліти поки не хочуть нічого з цим робити, люди звикли до такого життя, а ті, хто не хочуть звикати, залишають країну.
Реалізація цих дорожніх карт вимагає не меншої сміливості, ніж та, яку демонструють українці у війні з Росією. Її й не вистачає керівництву держави, бізнесу та кожному з нас, щоб побудувати нову країну.
