Кропивничанка Ірина Гонопольська з 2014 року допомагає силам оборони. Основним напрямком вважає медичний. Відповідно, після повномасштабного вторгнення допомагає медичним закладам, зокрема, як розповіла Суспільному, стабілізаційним пунктам та евакуаційним бригадам.
Як змінились запити й допомога, якщо порівнювати нинішній час з 2014 роком? (тут і далі – пряма мова – ред.)
У 2014 році потрібно було все. Абсолютно. Від продуктів – до екіпірування і спорядження. У нас не було армії. З часом відбувся розподіл: у кожної бригади, кожного батальйону, кожного підрозділу – свій власний волонтер або якась волонтерська група. Визначили – хто за якими напрямками працює: машини, спорядження, продукти, медицина.
Нині стало набагато менше допомоги, бо суспільство втомилось. Це все почало затухати потрохи з 2016 року. 2017-го це все переросло в таку, як кажуть хлопці, "теплу лампову АТОшечку" – вони десь там воюють, решти країни це не стосується, хіба інколи щось проскакує в новинах.
24 лютого 2022 року всі прокинулись з усвідомленням, що в нас війна. Що це реально війна. Допомога йшла з усіх сторін. Люди ладні були віддати все з дому, аби якось допомогти армії. Це тривало, максимум, рік. Потім, коли наша армія почала відтісняти противника, в мирних містах всі знову почали швидко втомлюватись від війни. У перші місяці війни за день можна було зібрати до ста тисяч гривень, нині мій тижневий максимум – близько 70 тисяч, а так – 8-10 тисяч.
Коли почала займатись саме медичним напрямком?
У мене була більше координаційна робота. Тобто я отримувала запит і, знаючи людей, які можуть його закрити, зводила сторони напряму. А наприкінці 2022 року від тих бойових частин, яким я допомагала, пішли конкретні запити щодо допомоги першій ланці медичної допомоги, стабілізаційним пунктам.
Госпіталям я почала допомагати випадково, коли мені запропонували для якогось шпиталю флісові ковдри. Я, недовго думаючи, пішла до Маріупольського госпіталю, який на Кіровоградщині діє, в тилову службу і спитала; чи треба їм ковдри. Як наслідок – я їх (госпіталь – ред.) "всиновила". Виявляється, туди все треба. Вони щойно почали працювати після того, як їх розбомбили. Частина персоналу досі в полоні, частина – після Дніпра приїхали до нас і одразу взялись за роботу. Нині шукаємо для них меблі.
Чи складно збирати гроші саме на допомогу медичним установам?
Дуже складно. Люди не розуміють багатьох речей. Пишу, наприклад, про збір на турнікети, або на якісь ліки чи засоби на стабілізаційний пункт – обов’язково хоча б кілька людей прийдуть під цей допис з питанням про те, чому цим наша влада не займається. Люди не розуміють – незалежно від того, що робить наша влада, фронт потрібно тримати. Йде війна за наше власне виживання. Коли армія нас не захистить, фронт через кілька тижнів буде в нашому домі, у кожного будуть власні Маріуполь і Буча. Ми всі віримо в перемогу, але не всі хочемо в неї вкладатись, віримо в ЗСУ, але грошей шкода.
"Медична допомога починається в перші секунди після поранення"
Починати треба не з евакуаційної бригади, а з індивідуальних аптечок бійців. Медична допомога починається в перші секунди після поранення. Боєць сам, якщо він у свідомості, має накласти собі турнікет чи пов’язку. Вже потім приїжджають за ним медики, якщо є можливість, коли немає обстрілів. Машини евакуаційних бригад найчастіше пошкоджують, тому постійно відбуваються збори на них. Медики на місці перевіряють, чи правильно накладений турнікет або накладають його, а дорогою вже надають первинну медичну допомогу.
Чого найбільше потребують медики з евакуаційних бригад?
Якісних турнікетів. Найдешевший такий коштує 570 гривень. Дешевше – то вже не турнікет. Деякі турнікети – разові, деякі можна використовувати декілька разів. Крім того, завжди потрібні оклюзійні наліпки (засіб для загоєння ран – ред.), перев’язки, фізрозчини й знеболювальні.
Окремо аптечками я не займаюсь. Є дівчата, які їх збирають, укомплектовують і розсилають індивідуально стабілізаційним пунктам та медбригадам-евакуаторам. Я допомагаю за запитами.
Що таке стабілізаційні пункти, наскільки далеко вони від лінії вогню?
Стабілізаційний пункт – це перше місце, куди привозять пораненого евакуаційні бригади для стабілізації його стану, звідти його направляють в шпиталь. Якщо в пункті є лікарі відповідної кваліфікації, вони можуть здійснити травматичну ампутацію, якщо іншого виходу немає. Можуть почистити рани, накласти нові пов’язки, прокапати необхідними ліками.
Чого найбільше потребують на стабілізаційних пунктах?
Багато чого. Зі стабілізаційного пункту все розходиться. Вони забезпечують і бійців, і бригади евакуаторів – від жарознижувальних до перев’язки, плюс ті ж турнікети, крапельниці, назофарингеальні трубки (вставляють в носові шляхи при травмах, що дозволяє травмованому нормально дихати – ред.). Перелік величезний.
Потрібні, наприклад, цивільні речі, тому що до стабілізаційного пункту пораненого привозять в одній термоковдрі, адже форму з нього зрізають, щоб будь-яке поранення було помітним і він не помер від втрати крові.
Що потрібно евакуаційним бригадам й стабілізаційним пунктам, крім ліків і грошей на купівлю необхідного, що можна просто принести в пункт збору допомоги?
Сезонний одяг. Нині це футболки, шорти, капці й адаптивний одяг для поранених – на липучках, ґудзиках чи зав’язках. З початком контрнаступу пішло більше запитів, тому що стало більше поранених.
Як проходить день Ірини Гонопольської?
Прокидаюсь, дивлюсь в телефоні банківські додатки – скільки маю грошей і скільки ще треба зібрати на той чи інший запит. Публікую допис – нагадую людям про збір. Потім дивлюсь, чи є нові потреби, чи задовольнили попередні, чи живі ще ті, кому збираю допомогу.
Найстрашніше – коли вже немає кому допомагати, бо накрили стабілізаційний пункт або роти вже немає.
І так щодня. На інші справи часу немає – в мене город заріс, там вовки скоро вити будуть.
Допомагають одні й ті самі люди?
Переважно, так. Я вже знаю всіх донаторів по прізвищах. Часто допомагають інші волонтери, я допомагаю їм – у нас взаємна допомога, особливо, коли щось терміново потрібно. А ще одні військові долучаються до зборів для інших військових або закривають збори самостійно.
Про мотивацію
Коли мої підопічні просять мої дані, щоб виписати мені подяку, я кажу, що я їм допомагаю не за грамоти, не за подяки, що це мій власний шкурний інтерес. Я маю мирну професію, я – художниця, і заробляти нормально гроші собі на прожиття і своє стадо котів і собак я можу лише в мирний час, коли людям до живопису. Тому перемога – це мій власний шкурний інтерес 01-48
Про мрію
Маю скажену мрію. Я мрію про трильйон євро, бо тоді я зможу закрити всі потреби фронту, щоб перемогти й жити спокійно – не на антидепресантах, не на заспокійливих, щоб спокійно спати, спокійно займатись своїми котами, собаками й квітами. Хочу, що б це все закінчилось. Нашою перемогою. Тільки так.
