Вчитель історії України та всесвітньої історії, директор Благовіщенського навчально-виховного комплексу №2 у Кіровоградській області Олександр Чучаєв захищає Україну у Збройних силах України. Також у цьому році він зміг перемогти у Всеукраїнському конкурсі "Вчитель року". Про те, як обстріли російської армії не завадили провести урок для цього конкурсу, що довелось міняти у собі, щоб з учителя перекваліфікуватись у гранатометника та як змінилось ставлення до життя після 24 лютого, Олександр Чучаєв розповів Суспільному.
Спогади про 24 лютого
Не дуже приємний спогад. Але пам'ятаю все, як сьогодні. Я належав до тієї категорії людей, які не сумнівались у повномасштабному наступі Росії, єдине – не розумів, коли це відбудеться. Та все ж готувався.
Запам'ятався урок історії у 9 класі, коли вирішив учням розповісти про правила поводження у разі обстрілів, що робити й куди тікати в разі нападу та що придбати й підготувати наперед. Не хотів лякати учнів, але не міг, як директор школи та вчитель, цього не сказати. Сам напередодні скупив необхідний запас харчових продуктів, заправив авто, придбав необхідні речі для обігріву.
23 лютого зустрілися з другом, сьогодні він один із визволителів Херсона, поспілкувалися, обговорили ситуацію в країні та розійшлися по домівках. А зранку наступного дня мене розбудив дзвінок заступниці, яка передала інформацію від відділу освіти, що уроків сьогодні не буде. Я здивувався, з якого дива? У відповідь почув те слово, яке волів би не чути взагалі – розпочалася війна. Повномасштабна. Чи був я спокійним? А хіба це взагалі можливо? Я був максимально стривожений. Страшенно переживав за дружину і своїх донечок, батьків і рідних. Спочатку в голові був холодець від думок і незнання. Мені здавалося, що ракети будь-якої миті можуть прилетіти до нашої оселі й тому наполегливо просив родину постійно ховатися до погреба під час обстрілів.
Поїхав до школи. Із завгоспом підготували сховище. У приміщенні дитячого садка приготували місця для біженців і дали клич у соцмережу про збір матраців, килимів, подушок, ліків для переселенців.
Жителі Благовіщенського відреагували миттєво і вже першого дня наша школа стала пунктом для тимчасового проживання переселенців.
Ніч з 24 на 25 лютого була найскладнішою. Спати не міг, постійні тривоги, польоти літаків, новини. Саме тієї ночі я впевнився, що маю брати зброю в руки та захищати свою родину і країну.
Пішов до військкомату, повідомив про свою готовність, вислухав потреби, які міг допомогти реалізувати, доки не був мобілізований.
До 24 лютого я не бажав воювати. Щобільше, навіть в думках не мав такого сценарію. Я мав чудову роботу: розвивав школу, яка нині стала осередком сучасності та дитиноцентризму. Вчив дітей історії та правознавства.
Читайте також: Олександр Чучаєв у 2021 році записував відеоуроки з історії для десятикласників України
Тренував вихованців з усіх сіл Благовіщенської громади рукопашному бою, разом з ними ми вигравали змагання, проводили фестивалі бойових мистецтв, писав проєкти, знімав відеоуроки для Всеукраїнської школи онлайн. Створював курси професійного зростання для педагогів усієї України на платформі "На Урок". Активно взаємодіяв у проєктах "Освіторії"; писав сценарії комп'ютерних ігор та власні книги.
Читайте також: У 2020 році Олександр Чучаєв увійшов у десятку кращих вчителів України за версією національної премії Global Teacher Prize. Він показав Суспільному, як проводить уроки
Чи хотів би я вмить все це залишити? Звичайно, ні. Це було важке рішення – з одного боку, як педагога і керівника школи мене б не призвали до служби, з іншого – відчував необхідність виконати свій громадянський обов'язок – захист своєї родини й країни від загарбників.
Я порадився з дружиною, сказав, що відчуваю потребу у тому, аби стати військовослужбовцем. І пішов вдруге до військкомату. Так опинився у ЗСУ. Наразі я – гранатометник. Хоча є інша військова спеціальність, яку я бажаю освоїти. У війську, як і у вчительстві, має бути постійна самоосвіта. Без цього неможливо. Тому найважчим було формувати звички й навички, які кардинально різнилися з тими, що формувалися у мене всі роки до цього. Це були радикально нові знання, в основі яких – раціональність, жорсткість і швидкість мислення. Якщо на посаді директора я міг довго обдумувати й планувати свій крок, то тут, як виявилося, планувати – робити самому собі неприємності.
Військовий побут, звичаї й традиції – абсолютно не були чимось екстраординарним. Я виріс у сім'ї колишнього військового, який пройшов Афганістан, тому був обізнаний у цій сфері. І характер маю невибагливий, можу спати, де доведеться і їсти майже будь-яку їжу.
Навички, які сформовані у мене роками тренувань, допомагають не впасти з ніг при фізичних навантаженнях і не втратити стійкості духу.
Про участь у конкурсі "Вчитель року – 2022"
Напередодні повномасштабного вторгнення Росії до України Олександр Чучаєв переміг на обласному етапі Всеукраїнського конкурсу "Вчитель року – 2022" у номінації "Основи правознавства".
Я не планував брати у ньому участь, але методист Кіровоградського обласного інституту післядипломної освіти Наталія Черткова переконала спробувати свої сили. І хоч правознавство у школі я викладав перші три роки свого педагогічного шляху та останні пів року перед конкурсом, все ж вирішив спробувати. Зробив собі випробування.
Вийшло так, що переміг. Мої учні раділи цій новині більше за мене. Зустріли феєрично у школі з тортом, кульками, вітаннями та конфеті. Це найпам'ятніша шкільна подія перед війною.
А далі 24 лютого. Коли вже я трохи звик, що війна і нічого не зміниш, почав задумуватися про конкурс. Гадав, що його повністю скасують і, відверто кажучи, розчарувався.
Причина цього полягає в тому, що у 2020 році я вже перемагав у цьому конкурсі, але в номінації "Історія" і всеукраїнський етап був скасований через епідемію коронавірусу. Я тоді ще й написав жартівливу публікацію у соцмережах, що це моя участь у цьому конкурсі притягує глобальні неприємності. Але в середині жовтня дізнався, що конкурс відновлять і всеукраїнський етап все ж відбудеться, попри війну, відключення світла. Я не знав, як реагувати. З одного боку хотів взяти участь, з іншого – не міг собі уявити, як це зробити та де взагалі я буду на середину листопада. Упевнився у тому, що маю взяти участь, після того, як побачив статистику, скільки вчителів України вступили до лав ЗСУ.
Це 900 педагогів з усієї країни та майже половина з них – з нашої, Кіровоградської області. Серед них мої знайомі й друзі – Сергій Колісніченко, Олександр Шевченко, Олег Кравченко, Михайло Семенда. Всі вони в той момент були на передовій, а я – ні. Тому вирішив, що поки я у відносній безпеці, маю брати участь, аби показати, що ми – вчителі, можемо адаптуватися до будь-яких умов і точно є незламними. Спитав дозволу в командування і відчув неймовірну підтримку.
Участь у конкурсі, який вважається найскладнішою перевіркою професійного розвитку вчителя, де сходяться в педагогічному герці найсильніші вчителі з кожної області, коли ти готуєшся частково в польових умовах з ліхтариком на лобі, коли не викладаєш у школі понад дев'ять місяців, коли предмет не є "твоїм", а серед конкурсантів кожен другий кандидат юридичних наук, то це вже суцільний курйоз.
Цього року участь у всеукраїнському конкурсі взяли 22 учасники. За умовами, ми мали пройти відбірковий етап з трьох випробувань – "Тестування", "Практична робота" і "Майстер-клас" – і визначити фінальну 12-ку. Всі випробування проходили в режимі онлайн. За результатами відбіркового етапу я зайняв друге місце. Далі на 12-ку чекали "Методичний практикум" і "Урок". От тут і почалися пригоди. Відключення світла, відсутність інтернету, підготовка до уроку зі свічкою, планування уроку для ЗУМу на папірці, який після включення світла мав миттєво стати онлайн-уроком.
Свій урок я провів із затримкою у півтори доби. Апогеєм стало ще й те, що учні одного із ліцеїв Дніпра, які мали бути у мене на уроці, не змогли долучитися через обстріли міста. Організатори терміново знайшли заміну і на урок до мене з'явилися учні з Харкова. І хоч вони не знали теми, з якою ми працюватимемо, не виконували наперед завдання, які я просив виконати учнів з Дніпра, але ми знайшли спільну мову і провели урок, який сподобався і мені, і учням.
Відверто кажучи, ставив перед собою найвищу мету у конкурсі – перемогти. Однак свідомо та об'єктивно розумів, що ще не маю достатньо досвіду, аби вважатися кращим правознавцем України. Тому коли дізнався про своє п'яте місце, яке організатори враховують до числа переможців, не був здивований. Навпаки, об'єктивно оцінюючи свої можливості, радію, що не втратив своїх педагогічних навичок за вимушений прогул у дев'ять місяців.
Що Олександр Чучаєв робитиме після перемоги
Учні часто цікавляться, як я. Завжди відповідаю, що збираю матеріали для уроку Перемоги. Приємно, коли учні, а особливо випускники, телефонують і висловлюють підтримку.
Коли повернусь до мирного життя, думатиму над зміною не лише своєї навчальної програми, а й спробую об'єднати педагогічну спільноту для якісних змін в освіті в цілому в Україні. Тим паче, що така платформа у нас вже є – це спільнота кращих вчителів України "НОВІ". Треба лише перемога над зовнішнім ворогом і трішки натхнення.
Після повномасштабного вторгнення змінив ставлення до життя в цілому. Розуміння цінності своєї родини, важливості того поцілунку або обійму, якого міг би не зробити. Навіть, коли з якихось причин серджусь, завжди цілую та обіймаю дружину і донечок, бо, як виявилося, світ жорстокий, а життя коротке. І ще чому навчився – до останнього вірити у краще. Леся Українка мала рацію, коли заповідала — Contra spem spero!переклад: Я сподіваюся проти надії Чого і всім бажаю: вірити у перемогу, у силу добра, у ЗСУ та краще майбутнє України для наших дітей.
Читайте також
- "Поки живий, буду воювати". Житель Кіровоградщини повернувся з США, щоб захищати Україну.
- "Вітя пообіцяв приїхати у гості". Директорка дитбудинку з Кіровоградщини, де виховувався звільнений з полону боєць.
Підписуйтеся на новини Суспільне: Кропивницький у Вайбері , Телеграм, Інстаграм та Ютуб
