Боєць п'ятого окремого загону спецпризначення "Омега" Національної гвардії України на позивний "Каспер" з Кіровоградської області пройшов шлях від снайпера до командира групи спецпризначення. Він є повним кавалером ордену Богдана Хмельницького. В інтерв'ю Суспільному військовий розповів про оборону Авдіївки, нічні штурми біля Тернів на Покровському напрямку та підрив мосту його групою в тилу ворога.
Військову справу обрав у підлітковому віці
"У 2008 році ми з батьками ухвалили рішення, що навчання у звичайній школі — це не те, що мені потрібно. Я вступив до Донецького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Там велика увага приділялася патріотичному вихованню. Група, яка показувала найкращі результати за тиждень або місяць, щопонеділка піднімала Державний прапор України та виконувала Гімн України".
Нагороджений орденами Богдана Хмельницького I, II та III ступенів
Повномасштабне вторгнення військовий зустрів на лінії зіткнення.
"На той момент ситуація в країні була дуже складною. Повномасштабну війну ми зустріли на лінії зіткнення, у зоні проведення операції Об'єднаних сил. Ми працювали поблизу Кремінної. Саме там проводили перші штурмові дії".
Перший орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня отримав у квітні 2022 року. Зі слів військового, тоді російська армія активно наступала.
"Противник сунув уперед, ми відступали. Але в якийсь момент змогли його зупинити. Ми не дали йому просунутися далі й почали проводити штурмові дії вже назустріч противнику. Це був цілий комплекс операцій, а не одна окрема. Саме за їх результатами я отримав орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня".
"Каспер" пояснив, що державними нагородами відзначають не одну окрему дію, а виконання складних бойових завдань.
"Орденом Богдана Хмельницького нагороджують за бездоганне виконання службового обов'язку, доблесть і честь. Тому перший орден я отримав саме за наполегливість в обороні та наступальних діях".
Другий орден Богдана Хмельницького отримав уже як командир групи.
"Перший орден я отримав за те, що боявся, але робив. Потім були інші завдання. Вони були ще складнішими й небезпечнішими. На той час я вже був командиром групи. Є такий вислів: "Ордени командирам роблять підлеглі". Саме разом зі своєю групою ми заслужили орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня".
За яку саме операцію його нагородили, військовий сказав, що виділити одну неможливо.
"У нас було багато складних операцій. Ми працювали в районі Тернів. Цікаво, що на початку повномасштабної війни я штурмував Терни зі сторони Кремінної, а вже у 2024 році — зі сторони Лимана у напрямку Кремінної. Тобто довелося заходити на ті самі позиції з різних боків із різницею майже у два роки".
Третя державна нагорода частково пов'язана з операцією з підриву мосту в тилу російських військ.
"Умовно кажучи, так. Це була дуже складна спецоперація. Але не тільки за неї. Після цього був ще цілий комплекс бойових дій. На кількох ділянках ми змогли зупинити просування противника, а на інших — перехопити ініціативу на нашу користь".
"Спецназ — це не ті хлопці, які зараз прийдуть, усіх переможуть і дійдуть до Донецька. Ми — інструмент, яким можна змінити ситуацію на полі бою. Але всю іншу роботу виконує піхота. Ми можемо створити умови, щоб інші підрозділи просувалися вперед".
Оборона Авдіївки
Після боїв поблизу Кремінної підрозділ "Каспера" перевели до Авдіївки. Це був 2022 рік.
"Росіяни намагалися взяти Авдіївку з перших днів повномасштабної війни. Їхні дії на цьому напрямку були дуже активними. Майже все літо ми провели там. Я можу сказати, що вони дуже хотіли взяти Авдіївку ще тоді. Те, що відбувалося у 2023 році, було лише новою хвилею наступу".
За словами військового, характер російських атак постійно змінювався.
"Наприклад, у 2022 році був випадок, коли російські військові відправили вперед машину"Урал", обшитий металом. Водій вистрибнув із машини ще перед мінним полем. Вони розраховували, що автомобіль наїде на міни, підірветься і таким чином розмінує прохід для танків. Але "Урал" з'їхав із дороги, врізався в дерево — і на цьому штурм завершився".
Інший випадок стосувався танкової атаки. Тоді російські танки намагалися прорватися через мінне поле, встановлене після 2014 року.
"Попереду було мінне поле, де лежали протитанкові міни, рядів п'ятнадцять. Один танк наїхав на міну й підірвався. Другий спробував його об'їхати, але також підірвався. Там стільки техніки залишилося, стільки людей загинуло з боку противника, що це важко описати".
За словами військового, були штурми, коли першою йшла бронетехніка, а за нею — піхота. Були й такі, коли наступала лише піхота.
"Деякі атаки нагадували кадри з фільмів про Першу світову війну. Через поле просто біжать двадцять військових у металевих касках. Ми дивимося й думаємо: "Який у цьому задум".
Зустріч із бійцями "Вагнера"
Під час однієї з операцій українські спецпризначенці зіткнулися з бійцями приватної військової компанії "Вагнер".
"Ми виконували комплекс дій для прориву лінії оборони. Противник перекинув туди резерви. Для мене стало несподіванкою, що це були саме вагнерівці. На той момент уже говорили про проблеми всередині "Вагнера", що вони між собою конфліктували, хтось поїхав до Африки, хтось укладав нові контракти. А ми заходимо в населений пункт — і там піхота. Один із них сказав, що вони ветерани "Вагнера".
За словами "Каспера", успішно виконати завдання тоді допомогла українська артилерія.
"Майже під час кожного бойового завдання українські військові поповнювали обмінний фонд. Ті, хто були більш підготовленими, як правило, не здавалися. А ті, хто зрозумів, що війна зовсім не така, як їм показували по телевізору, частіше здавалися".
"Каспер" навів приклад російської пропаганди.
"Пам'ятаю, як росіяни офіційно заявляли, що Кремінну вже взяли. А я в цей час перебував у Кремінній і думав: "Може, є ще одна Кремінна". Потім читаю, що вони вже вийшли на околиці міста. Як можна вийти на околиці міста, яке, за їхніми заявами, вже тричі взяли? Тут є певна невідповідність".
Спецоперація в тилу противника
"Каспер" зі своєю групою підірвав міст в тилу російських військ. Рішення про проведення операції ухвалювали за лічені години.
"Тоді ми проводили стабілізаційні дії на одній із ділянок фронту й трохи посунули противника — буквально на пів кілометра. Після цього зі мною зв'язався командир і сказав, що з'явилася прогалина, якою потрібно скористатися. На ухвалення рішення і висування ми мали приблизно 12 годин. Були розвідувальні дані, які командир вважав достовірними. Їх потрібно було використати негайно, бо потім такої можливості могло вже не бути".
Командир зібрав групу, розподілив обов'язки між бійцями та визначив порядок виконання завдання. Операцію проводили далеко від лінії бойового зіткнення.
"Понад п'ять кілометрів у тил противника. Для розуміння: цією залізницею користувалися росіяни. Ми з хлопцями розподілили ролі, хто що робить, поповнили боєкомплект, визначилися, чим будемо підривати, і висунулися. Я розумів: зайти в тил противника — це одне, а повернутися звідти — зовсім інше".
Зі слів військового, вся операція трималася не лише на підготовці, а й на характері бійців. Під час виконання завдання група зіткнулася з першими труднощами вже після перетину лінії фронту.
"Жодна операція не йшла по плану, як ми задумували. Найбільше здивувало те, що першу лінію оборони вдалося пройти без бою. Ми просто проскочили її на машині. Можливо там були російські військові, а можливо, просто не наважилися висунутися, таке теж трапляється. Бувало, що ми проходили повз позиції противника і навіть не помічали їх. На одному з відрізків ми мали проїхати польовою дорогою вздовж посадки. На супутникових знімках була прогалина, через яку можна було проїхати. Але коли ми приїхали, її вже не існувало".
Як з'ясувалося, карти були застарілими. Знімкам було приблизно п'ять років, і за цей час усе змінилося. Зв'язку з командуванням не було.
"Ми вже були в тилу. Радіостанції не працювали, супутниковий зв'язок теж не працював через засоби радіоелектронної боротьби противника. Тому рішення потрібно було ухвалювати самостійно, на місці".
Щоб дістатися до визначеної точки, група змінила маршрут.
"Довелося об'їжджати через поле й повз село. Наш шлях збільшився приблизно на два кілометри. Під час руху несподівано побачили, що дідусь стоїть у білій майці. Ми навіть не думали, що там хтось живе. Просто проїхали повз нього і рушили далі".
Попри зміну маршруту, група успішно дісталася місця виконання завдання. Місце закладання вибухівки визначали за координатами та прив'язкою до місцевості.
"Попереду була якась технічна споруда біля залізниці, ще одна висока вежа. Ми звірили координати й зрозуміли, що це саме те місце. Втім, виникла ще одна проблема. За правилами там мав бути стик рейок. Але ми його не знайшли. Виявилося, що рейка була суцільною. Через нестачу часу довелося діяти інакше.Шукати інше місце вже не могли".
Вибухівку заклали там, де це було можливо. Потужність зарядів виявилася достатньою, розказав спецпризначенець.
"Вибух був настільки сильним, що рейку буквально вирвало із землі. Утворилася вирва приблизно півтора метра, а сусідню рейку деформувало настільки, що її також потрібно було міняти".
Результат операції мав відчутний вплив на логістику противника.
"Поки ми працювали на цьому напрямку, приблизно пів року логістика через цю залізницю була порушена".
"Каспер" розповів, що операція з підриву мосту стала однією з найскладніших у його службі.
"Ми багато говоримо про цю операцію, але таких виконаних завдань небагато, тому що вони дуже складні. І, відверто кажучи, певний відсоток везіння там також був".
Військовий пояснив, що такі операції зараз проводити значно важче, через стрімкий розвиток безпілотних технологій.
"Зараз на окремих ділянках автомобіль не може під'їхати до лінії фронту навіть на десять кілометрів. Із нашого боку так само, як і з боку противника. А на деяких напрямках ця відстань ще більша".
Найважчим у своїй роботі "Каспер" назвав відповідальність за людей. Вважає, що командир групи — це насамперед лідер.
"Командир групи — це лідер, вожак, це не так, що сказали: "Ти мені найбільше подобаєшся, ось тобі погони, керуй". Так не працює. Колектив приймає свого лідера або його виховує. Просто поставити випадкову людину командиром не вийде".
Особливе значення має згуртованість групи.
"Якщо люди розуміють один одного з одного слова — усе буде добре. Якщо ж командиру постійно доводиться щось пояснювати, це вже інша історія. Тут є свої закономірності".
На думку військового, сучасні технології не зробили роботу спецпризначенців простішою.
"Кожен спецпризначенець — це також військовослужбовець, проти якого працюють ці технології. У 2022 році було менше безпілотників, але більше артилерії та піхоти. Не можна сказати, що тоді було легше. Так само не можна сказати, що у 2024 році нам стало простіше через розвиток наших технологій. Якщо ми розвиваємося, то противник також розвивається".
Ворога, сказав, не можна недооцінювати.
"Якщо хтось думає, що противник у нас не навчається, то навчається. Більше скажу — у противника теж потрібно вчитися. Треба дивитися, як він працює, розділяти, що не варто переймати, а що потрібно брати й використовувати".
Нічні штурми
"Завдяки новітнім технологіям взагалі можна говорити про нічні штурми. Темрява нам допомагала. Коли ми проводили перші нічні штурми, противник практично не користувався тепловізорами та приладами нічного бачення. Це дозволяло підійти до позицій майже впритул".
Під час однієї з операцій українські військові пройшли повз російські позиції, а противник цього не помітив.
"Ми вже на зворотному шляху натрапили на них. Вони сиділи там два тижні й одразу сказали: "Ми в полон". Коли вивантажували їх з машини один із командирів запитав, чому полоненому не зв'язали руки. Той просто простягнув їх уперед, мовляв: "Робіть, що хочете, тільки заберіть мене звідси".
Відрізнити своїх від чужих
За словами командира, головна складність нічних штурмів — не темрява, а розпізнавання людей.
"Основне — відрізнити свого від чужого. Це приходить лише з досвідом. На перший нічний штурм брав лише досвідчених військових, новачків було лише двоє, і вони весь час перебували поруч зі мною та ще одним командиром. Вони зрозуміли, що таке нічний штурм, як виглядають позиції, противник і саме поле бою".
Пригадав випадок, коли вісім російських військових відмовилися виходити зі свого укриття.
"Кажемо: "Виходьте". Вони відповідають: "Ні". Тоді, як ми між собою жартуємо: "Ловіть аптечку" — це професійний жаргон, що означає після вибуху бліндажа вже нікого не порахуєш".
Іноді росіяни здавалися одразу.
"Питаємо: "Здаєшся?" — "Здаюся". — "Добре, виходь".
Основним завданням підрозділу було поступове просування вперед.
"Ми зачищали посадки. Саме так і просувалися".
Прогноз щодо війни
"Як казав мені колись командир, коли я ще служив у конвойному батальйоні: "Ми приречені на перемогу".
