Ігор Токар – уродженець Кропивницького та журналіст телепроєкту "Крим.Реалії" української служби Радіо Свобода. Нині висвітлює події на Херсонщині, їздить до прифронтових сіл та розповідає про проблеми регіону. До Дня журналіста, який відзначають 6 червня, розповів Суспільному про свою роботу.
Робота після 24 лютого
До 24 лютого Ігор Токар висвітлював життя та події у тимчасово окупованому Криму: як живуть люди, у що вірять, що змінюється і чого очікувати. Після повномасштабного вторгнення Росії кількість окупованих територій в Україні зросла. "Тож вектор нашої цікавості теж збільшився. Ми слідкуємо також за Миколаївською й Херсонською областями, частково Запоріжжям".
Нині Ігор Токар пише про Херсонщину. Щоб показати життя місцевих та описати ситуацію з біженцями, нещодавно їздив у відрядження у села, які Збройні сили України звільнили від окупації.
Десять днів журналіст жив у Кривому Розі на Дніпропетровщині за 60 кілометрів від лінії фронту. Щодня виїжджав у зону бойових дій. "Дуже багато часу займає підготовка. Мінімум тиждень шукаєш контакти, локації, маршрути. Є онлайн карти, де приблизно позначені звільнені та окуповані села. Але в житті все складніше. Ти не знаєш, які під'їзні шляхи, наскільки там "гаряче", куди можна їхати, а куди ні".
Мета одного з відряджень була зйомка села Осокорівка Херсонської області. Проте через постійні обстріли росіян потрапити туди не зміг. "Так само із Малої Шестерні їхали у село Князівка, але на півдорозі нам довелося розвернутися і поїхати назад. Там почалися масивні обстріли".
"Зріз Херсонщини можна зробити по колаборантам"
Усі херсонці хочуть повернутися до нормального життя, розповів Ігор Токар. Досліджуючи Херсонщину журналіст виявив, що місцеві здебільшого лояльно ставились до російського контенту, артистів. Хтось навіть їздив на заробітки у Москву. Проте після повномасштабного вторгнення ситуація змінилася.
Змінювати свою думку місцеві почали, коли Росія напала на Україну в 2014 році. "Дуже багато людей мають родичів та друзів у Криму, які не отримали "кращого життя". Вони розповідають про це своїм близьким. Людям, що співпрацюють з російської владою, живеться більш-менш нормально. Якщо відсутність демократії та свободи можна вважати нормальним. Оці вісім років показали багато чого".
Зріз Херсонщини можна зробити по колаборантам. За словами Ігоря Токаря, їх там дуже мало. "Скільки депутатів, міських голів, старост опинялися у підвалах і все-одно не йшли на співпрацю з російською владою. Скільки мітингів були у Херсоні, Скадовську, Каховці, Новій Каховці, Генічеську. Майже у кожному місті чи селі люди протестували. Вони побачили наслідки російського приходу. Херсонці хочуть будувати власну державу зі своїми правилами, свободою і свободою вибору".
Важливо, щоб людина довіряла журналісту
Щоб зробити матеріал, треба побачити проблему, знайти людей, які можуть більше про неї розповісти та побудувати з ними довірливі стосунки. Адже важливо, щоб люди довіряли журналісту. Особливо ті, які перебувають у постійній небезпеці на окупованих територіях.
Бувало, люди відмовлялися говорити і допомагати, бо мали негативний досвід спілкування зі ЗМІ. "Слова людей перекручували або публікували інформацію, яку просили не висвітлювати. З такими людьми потім найтяжче спілкуватися. Витягнути на якийсь діалог – майже не реально".
Переконати людину довіритись допомагають попередні матеріали, коли герой бачить, як працює журналіст. "Місяці півтора тому в мене був матеріал про одного чоловіка, якого двічі викрадали та катували на Херсонщині. Завдяки моїм попереднім роботам, він зміг мені довіритись – я не викажу ані місця, ані імен".
Також, каже, частково ставить себе на місце свого співрозмовника. Розуміє страхи, побоювання та переживання своїх героїв й не нехтує ними.
Журналістика – це не тільки написання тексту
Висвітлюючи події в Криму та на Херсонщині, Ігор Токар бере інтерв'ю у людей, які живуть під обстрілами, втратили дім, або навіть рідних та близьких людей. Ці історії впливають на самопочуття, тож з часом навчився розмежовувати роботу й особисте життя. "Ми всі живі люди. Звичайно, коли записуєш інтерв'ю, воно чіпляє. Ти співпереживаєш людині, у чомусь її підтримуєш. Дуже багато прикладів, коли після розмови ти все-одно підтримуєш зв’язок з героєм. Можливо, чимось допомагаєш. Але я намагаюся розмежовувати. Коли працюєш більше десятка років у журналістиці, вже якось навчився".
Нині журналіст готується до наступного відрядження на Херсонщину. Що це небезпечно – розуміє, але каже – інакше не можна. "Я не бачу іншого виходу. Журналістська робота, це не тільки написання тексту чи розповідь чиєїсь історії. Коли ти це все пережив і побачив на власні очі, ти помічаєш значно більше деталей. Ти маєш свободу дій. Маючи одну ниточку, розмотати цілий клубок".
Читайте також
- Кропивницькі лікарі записали пісню про війну
- Шпиталь у Кропивницькому отримав 3D-принтер для виготовлення протезів
- У Долинській громаді на Кіровоградщині під час благодійного концерту зібрали 7 тисяч гривень для бійців
- У Кропивницькому жителі Бобринця здали 14,5 літрів крові для поранених бійців
Підписуйтеся на новини Суспільне: Кропивницький у Вайбері , Телеграм, Інстаграм та Ютуб
