До літературно-меморіального музею Івана Карпенка-Карого у Кропивницькому після реставрації повернули диван, який, за переказами, належав родині Тобілевичів. Він був на реставрації у Національному науково-дослідному реставраційному центрі. Родина Тобілевичів зробила внесок у розвиток українського національного професійного реалістичного театру.
Про це Суспільному розповіла виконувачка обовʼязків директора музею Світлана Колесник.
За її інформацією, диван у 1990-ті роки передав музею письменник Валерій Павленко.
"Ми його практично не експонували. Диван, за переказами, належав родині Тобілевичів у кінці ХІХ – на початку ХХ століття. Його неодноразово "ремонтували" самодіяльні майстри, тому до нас він потрапив у досить занедбаному вигляді, з численними переробками, які були далекими від оригіналу".
Світлана Колесник розказала, що у вересні 2022 року в Кропивницький приїжджала група працівників Національного науково-дослідного реставраційного центру України. Вони обстежили колекцію музею.
"Цей меморіальний диван привернув їхню увагу. У 2023 році нам повідомили, що його приймають для консерваційно-реставраційних робіт. Нас підтримало управління культури і туризму Кропивницької міської ради. У кінці листопада 2023 року вони допомогли нам з документами й виділили гроші на поїздку, щоб доправити диван до реставраційного центру в Києві".
Скільки коштувала реставрація – не знає, реставраційний центр робив для музею її безплатно.
"Реставрацію мали завершити до 2027 року. Майстри-реставратори завершили її раніше".
Реставратори замінили потрісканий і подертий дерматин.
"Він з’явився в дивані завдяки майстрам минулого. Також відновили на сидінні тканинну оббивку. Її решки збереглися на спинці. Укріпили дерев’яні деталі й захистили від шкідників. Дали нове життя цій меморіальній речі".
Що відомо про Івана Карпенка-Карого
Директор обласного краєзнавчого музею Борис Шевченко розповідав Суспільному, що Іван Тобілевич, справжнє ім’я Іван Карпенко-Карий, народився 1845 року в селі Арсенівка. Його батько тоді був управителем поміщицького маєтку. В Арсенівці він прожив перші десять років.
Наступні роки життя Івана Тобілевича пов’язані з Малою Вискою й Бобринцем. До 1859 року він навчався у Бобринецькому повітовому училищі. Потім працював писарчукомЦе службовець, який вів документацію, листування та інші канцелярські справи при становому приставі — посадовій особі, яка Російській імперії відповідала за підтримання порядку на певній території. станового пристава в Малій Висці.
У 1860 роках Іван Тобілевич повернувся у Бобринець і там працював спочатку в Бобринецькій ратуші,Орган міського самоврядування у низці європейських країн, а також історична будівля, де відбуваються засідання міської ради. а згодом — у повітовому суді,Суд для дворян і поміщиків, який вирішував їхні майнові та сімейні суперечки. розповів Борис Шевченко.
У 1865 році Іван Тобілевич переїхав до Єлисаветграда (нині Кропивницький). Там працював столоначальникомЦе керівник одного з відділів (столів) у повітовому поліційному управлінні, який відповідав за ведення документації та організацію роботи з певного напряму діяльності. повітового поліційного управління до 1883 року. У 1872 році родина Тобілевичів придбала у вдови священника Якова Курлова будинок на вулиці Знаменській. Нині це будівля міського літературно-меморіального музею Івана Карпенка-Карого. У цьому будинку Іван Карпенко-Карий жив до 1883 року. Тоді його звільнили з поліційного управління за політичну неблагонадійність і в 1884 році заслали в Росію в Новочеркаськ.
У 1887 році Іван Тобілевич повернувся з заслання й оселився на хуторі. Ці землі були спадщиною його першої дружини Надії Тарковської, яка померла у 1881 році. За два роки Іван Тобілевич узяв шлюб з Софією Дітковською — хористкою трупи Старицького.
На хуторі Надія Іван Тобілевич написав 11 п’єс із 18. Це "Сто тисяч", "Хазяїн", "Сава Чалий", "Гандзя", "Батькова казка", "Гріх і покаяння", "Паливода XVIII століття".
