Перша згадка про поселення, що стало основою сучасного Хмельницького, належить до 1431 року. Місто пережило буремні часи та бентежні події, що несли з собою руйнування, пожежі та перебудування. Як результат майже шести вікової історії — до нині збереглося дуже мало архітектурних цінностей. Хмельницький туристично-інформаційний центр пропонує ТОП-5 найстаріших архітектурних пам`яток міста.
1. Тюремний замок (СІЗО)
Досить цікавим є те, що "тюрма" є найдавнішою спорудою, що збереглася до нині. У безлічі корінних хмельничан та ще й проскурівчан це відомий орієнтир для місця зустрічі з друзями та знайомими в центрі міста. "Зустрінемося біля тюрми", "…та там, навпроти тюрми…", "Підійду до тюрми й зателефоную…" — усе це є в народному вжитку. За словами місцевого історика Сергія Єсюніна, в Середньовіччі всіх ув'язнених тримали в замках або фортецях. Якщо такої споруди не було у місті, то при ратуші зазвичай розташовувалася мурована камера для в'язнів. У 18 століття і в місті з'явилася будівля арештантського будинку на вулиці Кам'янецькій. Спочатку цей одноповерховий невеликий будинок мав одну камеру, де утримувались засуджені чоловіки, жінки та неповнолітні разом, коли місто стало повітовим центром, він став замалим для засуджених, яких звозили з усього повіту.
Тому виникла потреба у новій споруді для утримання в'язнів. Із самої будівлі арештантського замку і до наших днів збереглись кам'яні мури та в'їзна брама, розташована вздовж вулиці Кам'янецької. Наприкінці 70-х років XX століття, браму облицювали плиткою, що приховує її унікальність та старовину. Зараз ця будівля, належить до комплексу Хмельницького СІЗО та є унікальною пам'яткою архітектури, про що свідчить історик Сергій Єсюнін. Будівля стоїть ще з 1830 року та декілька разів видозмінювалася та свою функцію постійно зберігала: як місце зустрічі та затримки після порушення.
2. Собор Різдва Пресвятої Богородиці
Собор Різдва Пресвятої Богородиці – найстаріша будівля релігійного спрямування у місті. Ця мурована споруда з’явилася у Хмельницькому у 1837 році, але свою історію храм веде ще з другої половини 17-го століття. Цей православний осередок розпочав свою історію ще з 1670-х років, як невеличка дерев’яна церква, що носила таку ж саму назву, як і нині чинний собор. Дерев’яна церква зазнавала перебудов за 18-те століття, але після того, як у місті сталася нищівна пожежа 1822 року – храм згорів. Були прохання про відновлення храму і його вирішили відбудувати, але вже як кам’яну будівлю. Як засвідчує історик Сергій Єсюнін, побудова мурованого храму розпочалася у 1835 році й була завершена за два роки. 15 травня 1837 року новий собор Різдва Богородиці був освячений архієпископом Подільським і Брацлавським Кирилом, а настоятелем храму став протоієрей Михневич. У перший рік після освячення, дзвіниця мала чотири дзвони. Територію навколо храму оточувала цегляна огорожа, в яку було вбудовано торговий ряд із крамницями, оренда яких забезпечувала фінансування потреб храму. Усередині храму був чудотворний образ Божої Матері, який дивом не постраждав від пожежі. Коли собор опинився під тиском атеїстичної ідеології комуністичної влади, дзвони були зняті для потреб "індустріалізації", а через декілька місяців після освячення, храм зачинили.
3. Найстаріший житловий будинок
У 1862 році купець другої гільдії Гершко Маранц побудував цю споруду з метою задоволення житлових та комерційних потреб. Цей будинок має глибокі зв'язки з юдейською історією Проскурова. Його власник, Ґершко Маранц, був відомим меценатом, який щедро підтримував місцевий кагал (юдейську спільноту). Він вкладав кошти в розвиток єврейської громади та активно брав участь у релігійному житті. Зокрема, Маранц надав житло проскурівському казенному рабину Мойсею Руденському, який заснував у місті першу єврейську бібліотеку. Ця будівля також має ще одну історичну цінність, яка "прихована" під землею. Єврейські купці часто облаштовували просторі підвали, в Проскурові вони також створювали підземні мережі, що з'єднували одну будівлю з іншою. Ці підземні комунікації дозволяли не тільки розміщувати великі партії товарів, а й рятували своє майно та життя під час погромів. Згодом, через нові будівництва і проведення інфраструктурних робіт, більшість цих підвалів було назавжди втрачено. Але деякі з них ще зберегли старі склепіння, що свідчать про минулі часи та унікальність історичного середовища Проскурова. Це є найдавніший будинок житлового типу, що зберігся до нині й це є вельми позитивним аспектом для духу нашого міста, адже сім’я Маранців зробила багато для того, щоб наше місто процвітало з другої половини 19-го століття. Саме вони були одними з найбагатших сімей тогочасного Проскурова та своїми справами сприяли його розбудові та економічному зростанню.
4. Пан Деревоєд і його аптека
Цей будинок має унікальний архітектурний стиль, де елементи історизму, мотиви модерну та ренесансно-барокової архітектури доповнюють один одного. У декорі будинку використано ліпний декор, частини якого підкреслено фарбуванням. Його оригінальну триповерхову структуру підкреслював старий карниз. Його величність та особливий декор точно вказують на те, що побудований він був досить заможною людиною. Будинок був споруджений у 1889 році Людвігом Івановичем Дєревоєдом, дворянином, який у 1871 році переїхав до Проскурова, де одружився з донькою місцевого аптекаря. Він був впливовою постаттю в громадському житті міста, а його аптека принесла значний успіх і багатство. Його аптека вважалася найкращою в місті, адже мала все найнеобхідніше та найсучасніше (на той час) обладнання. Навіть вулицю, що нині носить найменування Проскурівського підпілля, раніше назвали Аптекарською за рахунок такого закладу. Проте, після приходу радянської влади в 1921 році, майно родини Дєревоєдів було націоналізовано, а аптеку перетворено на "Першу державну аптеку". Під час нацистської окупації будинок був зайнятий німецькою службою військового зв'язку, а після війни він використовувався українським зв'язком як обласне управління зв'язку, телеграф і міжміська телефонна станція. Згодом приміщення було перебудовано та використовувалося для різних потреб. Сьогодні, приміщення першого поверху було віддано у користування різним закладам, у тому числі аптеці "Синиця", яка відкрила мінімузей аптечної справи у фоє свого закладу.
5. Хмельницький пивзавод
Хмельницьке пиво – одна з багатьох візитівок, адже традиції пивоварів у Хмельницькому мають давню історію. Розвиток пивоварного заводу пов'язаний з іменем Леона Генриховича Кляве, дворянина з Подільської губернії, який на кінець XIX століття вже мав визнання як Пивовар з великої літери, і саме на Поділлі.
У 1898 році Леон Генріхович Кляве отримав дозвіл на реконструкцію пивоварного заводу на "Новому плані". Наприкінці 1901 року завод розпочав випуск першої продукції. Пиво, вироблене на заводі, швидко здобуло популярність серед споживачів та фахівців, а його якість була визнана низкою нагород. З роками пивоварня Кляве продовжувала розширюватись і збільшувати свої потужності. Якщо у 1910 році опис майна включав "триповерхову цегляну споруду пивоварного заводу та двоповерховий цегляний будинок і служби", то в 1916 році підприємство розширилося до "п'ятиповерхової та частини триповерхової цегляної споруди пивоварного заводу, двоповерхового цегляного будинку, чотириповерхового винно-дріжджового заводу та служб". Його продукт знали не лише у місті, а й у всій губернії. Після приходу до влади радянського режиму завод був націоналізований і підпорядкований Проскурівському харчо тресту під назвою"дріжджово-пивоварний завод". Після Другої світової війни він став пивоварним заводом, який з 1976 року став основним підприємством Хмельницького пивооб'єднання. Після приватизації у 1993 році Хмельницький пивоварний завод був перетворений на ВАТ "Хмельпиво", а потім на ПрАТ"Хмельпиво".
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.
