В обласному центрі, сьогодні, 11 травня, попрощалися з двома військовослужбовцями: 29-тирічним Василем Гав’юком та 38-річним Русланом Ткачуком. Обидва загинули під Бахмутом Донецької області. Поховали захисників на Алеї Слави.
У міській ритуальній службі зібралися містяни, друзі та родичі, аби попрощатися із загиблим військовослужбовцем Василем Гав’юком. Його теща Наталія каже, ще не знають, як повідомити про втрату його доньці.
"Це добра, хороша людина, він дуже любив життя. Він кохав свою дружину, він обожнював свою донечку Софію, яку мав першого вересня вести в перший клас. Наразі ми не знаємо як її сказати, що тато вже не прийде. Для нас це такий біль, що серце розривається", — сказала Наталія.
Останніх три роки, зі слів Наталії, Василь Гав’юк працював у житлово-комунальному господарстві міста, де й отримав повістку.
"Він був мобілізований, місяць він пробув на навчанні в Житомирській області. І за тиждень після навчання він загинув. Це сталося під Бахмутом. Четвертого травня він останній раз телефонував, а шостого травня він загинув", — розповіла Наталія.
За словами Наталії, Василь мріяв жити у вільній і незалежній державі разом зі своєю сім’єю.
"Останнім часом, він дуже приділяв багато уваги своїй доньці, наче відчував щось. Він говорив, що колись забрав її з садочка, вони йшли разом, вона зупинилася, обійняла його і сказала: "Тату, я не хочу, що ти йшов на війну і загинув". Це дуже боляче", — говорить Наталія.
У міській ритуальній службі попрощалися зі ще одним військовослужбовцем — 38-річним Русланом Ткачуком.
Дядько загиблого Юрій Стецюк говорить: із Русланом провели все дитинство у селі разом.
"Жили на одній вулиці. Моя бабуся його няньчила, коли його бабуся ходила на роботу. Я його няньчив, я був трішки старший, він молодший. Він біля мене бігав постійно. Хороший, але жорсткий, правильний був", — сказав Юрій.
На війну, каже чоловік, Руслан Ткачук пішов добровольцем.
"Після Нового року, здається, я їхав з ним додому в електричці з роботи. Він дав мені руку і сказав: "Мені через два дні у військкомат. Може ми вже останній раз бачимось". Я йому кажу: "Руслан, та що ти розказуєш". Це був останній раз коли я його бачив", — розповів Юрій.
Вітчим загиблого Павло Драч, згадує Руслана у дитинстві: "З його мамою ми зійшлися, коли Руслану було півтора року. Разом ми прожили 15 років. Він був трішки неслухняний. У школу мама не ходила, лише я ходив".
За словами вітчима, у загиблого залишилась дружина, донька, мати та брат.
Поховали обох військовослужбовців на Алеї Слави, що у мікрорайоні Ракове.
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.
