12-річна хмельничанка Софія опинилась в Англії навесні 2022 року. У школі вона була єдиною українкою. Попри це, швидко стала однією з кращих у класі за знанням математики і навіть англійської. Про це Суспільному розповідає мати дівчинки Наталія Войтович. А ще ділиться, як знайти кращу роботу у чужій країні.
- Чи було щось абсолютно несподіваним для тебе, коли опинилися в Англії?
- Скажу, що й сама поїздка в Англію – несподіванка. Ми приїхали у невеличке містечко. 20 тисяч населення. Так, воно біля Лондона. 20 хвилин на поїзді до Біг Бена. Але це countryside (сільська місцевість). Думаю: як це ми будемо далі жити? Але, на відміну від України, у них і маленькі міста, і селища мають розвинену інфраструктуру, освіту, медицину. Англійці люблять countryside. Вони люблять жити в будинках. Поза межами Лондона школи навіть кращі у таких невеличких містах. Ти в іншій країні. Нікого не знаєш. Тебе от так кинули - і вчись випливати, як умієш. Ти знаєш тільки ту сім’ю, в яку ти приїхала. Вони допомагали з тими усіма державними структурами розібратися. Елементарне, школу знайти. Тому що освіта – це понад усе. Дитина мусить вчитися, відвідувати школу. Там навіть за пропуски школи ти мусиш платити штраф.
- Значний?
- Я скажу, що навіть для англійців це великі штрафи: 60-80 фунтів за один день пропуску.
- Софії 12 років?
- Так. Тут вона була у п’ятому класі, ми переїхали торік на початку квітня. В Англії вона ще ходила у початкову школу два місяці. Була єдиною українкою у цій школі. Хороша школа, з басейном. Коли я прийшла оформляти дитину, познайомилась з директором. Він провів екскурсію. Всі усміхалися. Ніхто директора й учителів не боїться. Так як у неї рівень англійської був нормальний, вона розуміла все, їй подобалось дуже. Навіть отримувала нагороду «Зірка тижня» за значні успіхи. Хороша підготовка української школи, напевне, дала можливість отримувати нагороди і з інших предметів. Ще у Хмельницькому вона займалася плаванням. В Англії виборола друге місце в обласних, якщо по-нашому, змаганнях із плавання.
- Які успіхи тепер, вже у середній школі?
- З математики, наприклад, Софія займається у групі з вищим рівнем. Разом із дітьми з семи класів на паралелі. Всього рівнів три. Вважається, що дитина не може бути однаково успішною і в математиці, і у гуманітарних предметах. Так от, коли писали тестування з математики, то Софія разом із ще одним англійським хлопцем набрали 24 бали із 30. І з англійської у неї один з найвищих балів навіть серед англійців. І тут вона на паралелі - одна українка. А з англійської літератури, коли попросили назвати головних героїв «Little women», Софія каже – почувалася героїнею, бо єдина підняла руку і назвала цих чотирьох сестер поіменно.
- Це, на твою думку, тому, що там рівень освіти нижчий, чи настільки високий рівень знань доньки?
- Там зовсім інша освіта. Як на мене, зайвими знаннями там не обтяжують дитину. Натомість працюють над довгостроковою пам’яттю. І багато практики. Шкільна форма там обов’язкова. Немає жодних поступок. Якщо це чорні туфлі, то це тільки чорні класичні туфлі. Якщо це чорні кросівки на фізкультуру, то якщо на них є знак бренду, то у деяких школах є навіть вимога затушовувати його чорним маркером. Якщо рюкзак, то тільки просто чорний або з брендом школи. До речі, там дуже поширені, скажімо, як секондхенди, але це такі шкільні магазини, куди здають форму, з якої вже виросли. І там навіть англійці із нормальним статками купують, до прикладу, піджак не новий за 70 фунтів, а за 10-15. А виручені кошти йдуть на розвиток школи.
- Тобто одягом або телефоном вирізнитися не вдасться?
- Телефони там взагалі у школах суворо заборонені.
- Зрозуміло, що у Софії з англійською усе гаразд було одразу. А у тебе?
- Я мала рівень англійської, як будь-яка людина, яка навчалася у радянській школі: читаю – сказати не можу. Але так як у Хмельницькому Софія навчалася на приватних курсах, і ми разом робили домашні завдання, це і мені допомогло. Коли я вибачалася за свою англійську, мені казали: «Your english is brilliant». Я то розумію, що до діамантової мені ще далеко, але одразу сяяти починаєш, так приємно. Вони взагалі дуже ввічливі і толерантні. Їх не хвилює, у чому ти одягнена. Вони завжди усміхаються. Головне - бути «open mind» - відкритою, щирою і вони тобі завжди допоможуть. Кілька років тому допомагали сирійцям. Українцям тут ще більше допомоги. У мене є багато знайомих англійців, які вчать українську мову через спеціальні застосунки. Їм цікаво це. Навіть ця британська сім’я, в якої ми живемо, вони щодня просять сказати якесь українське слово. І кажуть, що наша мова дуже складна.
У перші місяці я їх взагалі не розуміла, у них там soft british. Там одне речення, як одне слово, і ти не бачиш його меж. Але зараз я майже все розумію і сказати теж можу. Єдина перепона в українців – це незнання мови. Тому нам пропонують здебільшого роботу у сфері послуг. Натомість знання мови дає можливість претендувати на більш оплачувану роботу.
- А є такі пропозиції? Наскільки складно знайти українцеві роботу в Англії?
- Багато англійців, коли дивляться наші резюме, у приємному шоці від нашого досвіду роботи. У 40-45 років там життя тільки починається. Навіть оплата праці по рангах будь-якої спеціальності різниться. У 45 вона вища, ніж у 25. Коли ти заповнюєш резюме, не можна вказувати вік і розміщувати фото, щоб не було дискримінації. Роботодавець дивиться на тебе через твій досвід. Він визначальний. А так – роботи вистачає.
- Ти знайшла роботу?
- Так. Я за спеціальністю учителька молодших класів, мала такий досвід роботи. І там я влаштувалась у приватний дитячий садочок вихователькою.
- Чим їхні садочки відрізняються від наших?
- Усім. Там дитячі садочки від шести місяців до чотирьох років діти відвідують. Усі вони платні. Ці діти перші кроки роблять у садочку. Харчування там зовсім інше. Меню розділене на звичайне і вегетаріанське. Там дуже багато овочів. Морква, горошок, броколі. І діти це люблять. З двох років діти їдять самостійно маленькими ножиками з виделочками. Допомагати їм не можна. Ми тільки спостерігаємо. Там на кожних три дитини – один вихователь. Тобто якщо у групі 25 дітей, то є 7-8 дорослих.
- Після нашої перемоги, що із побаченого в Англії хотілося б втілити в життя в Україні?
- Шанобливе ставлення до історії і старовини. Там дуже цінують старовинні речі, старовинні будівлі. Там у центрі Лондона поруч із скляною висоткою може бути церква, якій 500-800 років. Так само і в маленьких містечках. Британське подружжя, у яких ми живемо, тримають чайну. Викупили приміщення, в якому колись Черчілль пив чай. В інтер’єрі зберегли дух старовини. Навіть паби, кафе й ресторани для них чим старіше, тим більш цінне. Не кажучи вже про замки. А ще хотілося б запозичити в англійців доброзичливості і терпіння один до одного. Нам таки цього не вистачає. От зараз ми приїхали, і кожен нам хоче продемонструвати, що от він такий розумний і тільки його думка правильна. Англієць може 150 разів мати рацію, але він не буде тобі нав’язувати свою думку.
- А що у нас, українців, є такого, чого не варто змінювати?
- Ми працьовиті, розумні, уміємо пристосовуватись в інших країнах, знаємо чого хочемо.
- А повертатися в Україну назовсім плануєте?
- Ми про це молимося. Єдина мрія – це перемога. Час покаже, але, думаю, що більшість українців, які виїхали, обов’язково повернуться на Батьківщину. Тому, що нас тут вирвали з корінням, а там ми ще не прижились, і не знаю, наскільки реальним буде прижитися в чужій країні, коли так тягне назад в Україну.
Авторка – Олена Кеменяш.
Читайте також
- "Матюки прийшли до нас з московщини". Інтерв'ю з очільницею хмельницького товариства "Просвіта"
- Евакуювався до Хмельницького: підприємець з Донеччини рятував бізнес під обстрілами
- Валерій Залужний замовляв військові шоломи у хмельницьких майстрів
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.
