Валентина Фоменко із Хмельницького 60 років тому повністю втратила зір. Зараз живе сама. По місту пересувається за допомогою тростини. Десять разів на місяць до неї приходить соцпрацівниця, яка, зокрема, допомагає відвідувати лікарню.
Про своє життя у міжнародний день незрячих, 13 листопада, Валентина Фоменко розповіла Суспільне Хмельницький.
"Коли я сама, то використовую тростинку, а коли в мене є супровід, і я знаю, що вона мене не кине, то без тростинки. Та вона завжди в мене в сумці є", — пояснила Валентина Фоменко.
Валентина Фоменко розповіла, у мікрорайоні, де живе 34 роки з 60, відколи втратила зір, пересувається вільно. Бо вивчила тут усі маршрути. Головне, аби на шляху не з'явилися якісь нові перешкоди: розрита дорога чи дріт.
"Це треба переступити, треба пережити, весь страх лишити позаду і вперед. Колись я їхала в тролейбусі, то водійка до мене каже: "Як ви так ходите? Що ви тією тростиною?". А я кажу: "Як ви їздите в тролейбусі, тільки ваші тростини зверху, ви по дротах їдете, а я так само по бордюрі", — пояснила жінка.
Валентина зазначила, що до магазину чи аптеки може сходити сама може сходити.
"То все дрібниці. Найважче поставити на ноги дітей, коли не маєш зору. А тобі треба до дитини і посміхнутися, і погладити, і поцілувати, і нагодувати, щоб вона була не гірша за однолітків, друзів, усіх, з ким вона спілкується. Щоб і знаку не було, що в тебе мама не бачить, а в нього бачить", — розповіла Валентина Фоменко.
За її словами, дитина вже виросла, тепер живе одна. Десять разів на місяць до Валентини Фоменко приходить соціальна працівниця благодійного фонду "Карітас Хмельницький" Марія Сокотун.
"Коли приходиш у лікарню, в управління праці, інші державні соціальні заклади, і коли людина не бачить, ти допомагаєш, стараєшся донести спеціалістам ту чи іншу проблему, щоб тебе зрозуміли і допомогли, щоб ці люди не ходили там два-три рази", — пояснила Марія Сокотун.
Фізичний супровід для людей, які втратили зір, Хмельницької тергромади – безоплатний. Послуга фінансується міською радою, діє в фонді з 2018 року, зараз для шістдесятьох жителів, розповіла менеджерка проєкту Наталія Соколовська.
"Фізичний супровід не має обмежень, куди б ми могли йти. Якщо є вибір між ринком і коли дзвонить людина і каже, що їй погано і треба в лікарню, то звичайно, ми обираємо лікарню. Але на ринок ми також ходимо, бо це повсякденне призначення в людини. Ми маємо його виконати", — зазначила Наталія Соколовська.
Валентина Фоменко розповіла, що уже не працює. Пригадує, коли була на роботі, найбільше любила організовувати творчі вечори для людей без зору.
"Це ж людей треба було навчити. Вони не могли ні писати, ні читати, бо не бачили. І їх треба було навчити. Вони гарно виступали, наскільки можна було витягнути їхні можливості, і вони досягали гарних результатів", — пояснила Валентина Фоменко.
З людьми зі своєї творчої команди, розповіла Валентина Фоменко, спілкується й до нині.
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook, Threads та TikTok.
