"Так працює пам'ять" — це проєкт, присвячений загиблому у теракті біля Палацу спорту у Харкові 22 лютого 2015 року 15-річному Данилу Дідіку. Проєкт об'єднав українських митців, від початку його заснування музиканти присвятили Данилові понад 150 пісень.
Як розпочався проєкт та як зберігають пам'ять про Данила Дідіка, Суспільне Харків розказав музикант Руслан Горовий.
Аукціон "Баш на баш" познайомив зі школою Данила Дідіка
15-річний школяр Данило Дідік помер у лікарні внаслідок поранень, отриманих під час теракту біля Палацу спорту у Харкові. Тоді під час мирної проукраїнської ходи вибухнула закладена у сніг міна МОН-100. Двоє чоловіків — Ігор Толмачов та Вадим Рибальченко — загинули на місці. Ще 13 людей ушпиталили, серед них були Данило Дідік та Микола Мельничук, які померли у медзакладі.
Данило Дідік був учнем харківської школи, любив іноземні мови, брав участь у позашкільних заходах. Його однокласники, щоб вшанувати пам'ять Данила, придумали аукціон — "Баш на баш": діти брали лоти у відомих українців та продавали їх на шкільному заході, а навзаєм передавали знаменитостям розмальовані футболки. Гроші, отримані за лоти, передавали на потреби бійців АТО.
"У Дані є однокласниця Анжеліка Кравченко. Її мама була моїм "фейсбучним" віртуальним другом, вона мені написала і розповіла цю історію. До першої річниці загибелі Данила його однокласники вже провели один аукціон в школі, і готували черговий. Їм треба було лоти відомих людей. І мене попросили, чи можу я попросити якісь лоти. Я попросив, передав лоти", — згадує музикант Руслан Горовий.
Він каже, що до цього чув про теракт у Харкові, але з родиною Данила тоді ще знайомим не був. Історія Дідіка, каже Горовий, відгукнулася, бо він і сам є батьком.
Щоб ми не говорили про пам'ять, про те, що ми можемо зробити для сім'ї, нічого ми не можемо зробити, тому що найстрашніше сталося і ми ніколи не замінимо Даньку. Що б ми не робили.
Дискусія у Facebook
Згодом Руслан Горовий та Андрій Дідік стали друзями. Музикант згадує, що почав перейматися, що обіцянки вшанувати пам'ять Данила, назвавши школу, де він вчився, його іменем, не виконуються.
"Казали, що треба почекати то до дня народження, то до нового шкільного року, то ще щось. Я розумів, що всім це набридне, забудеться, будуть нові якісь виклики, щось нове станеться, випустяться однокласники, прийдуть нові діти, які вже не будуть нічого знати, нічого не будуть розуміти. Ще два роки — і взагалі все забудеться. І я такі побоювання висловлював", — згадує Руслан Горовий.
Він каже, що з дозволу Андрія Дідіка написав у Facebook пост.
"Я написав, що от в Харкові є школа, і директорка дуже хоче вшанувати пам'ять учня. От, можливо, просто потрібно допомогти, зробити цей перший крок. Харків'яни, кияни, допомагаємо, єднаємося. І все. І коли я зробив цей пост, все — як знайшла коса на камінь, конкретно, і почалося", — пригадує Руслан Горовий.
Директорка школи, де вчився Данило Дідік, Світлана Проценко каже, що довго була прихильницею цієї думки, але з часом вона трансформувалася, й освітянка не раз публічно казала, що проти перейменування.
"Діти самі знайшли ці способи, і коли можна і як можна вшанувати. Один це було, знаєте так, на компромісі, тобто в нас був турнір, ми проводили вже достатньо довго футбольний турнір пам'яті ще одного нашого хлопця, загиблого героя України. І оскільки Данька був прихильником футболу, футбольним ультрас, то ми звели, почали проводити пам'яті героїв турнір. А потім з'явилася ось ця ідея, саме від дітей проводити аукціон. Тобто це реальне було дієве вшанування пам'яті. І ось ці кроки, коли це робиться діями почали мені здаватися більш конструктивними", — розказує Світлана Проценко.
Дискусія була жвавою та важкою. Ні Руслан Горовий, ні Світлана Проценко у підсумку своєї думки не змінили.
Як почався проєкт "Так працює пам'ять"
Руслан Горовий паралельно почав шукати способи, щоб ім'я Данила Дідіка продовжувало лунати в ЗМІ, і щоб цікавість громадськості до суду над обвинувачуваними у теракті біля Палацу спорту не зникала.
"В один із днів склалися до купи кілька різних подій. Спочатку я написав вірш "Ми ніколи не виростемо". Мене це тригерило все. І мені через 5 хвилин подзвонив Женя Їжак з гурту "Тарута" і каже: "Слухай, може я зроблю пісню?" А потім ввечері мені спало на думку: "Ось воно. Ось воно". Я проти ночі почав писати всім своїм друзям-музикантам, кому тільки міг. Сказав, що зробімо проєкт, присвятимо пісні Дані, ми в інший спосіб не зможемо підтримати харків'ян", — розповідає Руслан Горовий.
Першою в рамках проєкту "Так працює пам'ять" вийшла пісня Козак System — "Спи, маленький козачок". За ці роки українські музиканти присвятили Данилові понад 150 пісень.
"Старт був дуже потужний. Я вже зрозумів, що кожен тиждень пісня буде. І знав наперед, там на місяць, які будуть пісні. Це та вода, яка виточить будь-яке каміння. Знаєте, це навіть не про пісні, це про те, що Даня Дідік — це стала конкретна людина для людей. Не хлопчик 15-річний, який загинув під час ходи гідності в Харкові. Це стало перше ім'я, яке вийшло за рамки Харкова, якого пам'ятали", — пояснює Горовий.
Паралельно художники почали малювати портрети Данила.
Перейменування школи у Харкові іменем Данила Дідіка
Ліцей, де вчився загиблий у теракті 15-річний Данило Дідік назвали його ім'ям у 2023 році. Цьому передували довгі дискусії та обіцянки влади, які не виконувалися.
Зокрема, у 2018 році петиція за присвоєння школі імені Дідіка набрала необхідну кількість голосів. Тодішній міський голова Геннадій Кернес пообіцяв винести пропозицію на громадське обговорення, але цього не сталося — усі дискусії відбувалися переважно у соцмережах.
Навесні 2021 року вже Ігор Терехов пообіцяв повернутися до цього питання, однак це відбулося за два роки — вже під час повномасштабного вторгнення Росії.
Депутати підтримали пропозицію одноголосно.
"Я думаю, що для суспільства цього достатньо, щоб кожен робив щось для вшанування пам'яті людини, яка їй дорога. Ми не повернемо Даню. Щоб ми не робили — можна 300 вулиць назвати — ми не повернемо Даню і нічого не поміняємо в сім'ї, але ми можемо при цьому бути людьми", — каже Руслан Горовий.
Не зроблено достатньо для покарання винних, а для вшанування ми зробили максимально
"Саме для нас — це пам'ять на все життя. Ми дуже вдячні людям, які це цінують і це роблять. Не важливо, це велика справа чи маленька справа, ми вдячні за це", — говорить батько Данила Андрій Дідік.
Нові меморіальні дошки на стінах школи
На стінах ліцею, що тепер має ім'я Данила Дідіка, після початку повномасштабного вторгнення з'явилися нові меморіальні таблички — колишнім учням Данилу Семененку та Олександру Кравченку, які загинули на війні.
"Данька грав на фортепіано, але вступив до технічного вишу. Він воював на момент початку вторгнення, він вже був в лавах ЗСУ. Це юнак, який дуже швидко став справжнім чоловіком. Сашко — вже дорослий чоловік був на момент початку вторгнення, він загинув, коли звільняли Харківщину. З Сашком ми спілкувалися безпосередньо, бо коли ми почали розуміти, що дітям потрібні якісь навички самооборони, то ми запрошували людей, які можуть цьому навчити, і Сашко також відвідував ці заняття. Гарні діти", — говорить Світлана Проценко.
Слухайте подкаст "Теракт біля Палацу спорту" за посиланням.
Стежте за новинами Харкова та області в Telegram, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube
