У 2025 році минає 10 років від дня теракту біля Палацу спорту. Суспільне Харків згадує події 2015 року та розповідає про напад на мирну проукраїнську ходу 22 лютого, внаслідок якого загинули четверо людей, ще 11 мітингувальників та правоохоронців дістали поранень.
Чому мітингів у Харкові 22 лютого 2015 року було два та чому хода була саме від Палацу спорту? Читайте спогади учасників подій.
22 лютого 2014 року для Харкова — перемога Майдану та втеча Януковича
22 лютого 2015 року була прощена неділя та річниця втечі Віктора Януковича з України. Харків'яни у той день збиралися на мітинги, їх мало відбутися два — біля пам'ятника Шевченку у центрі та Палацу Спорту у спальному районі Нові Будинки.
Леонід Онищенко на війні. Фото надане співрозмовникомЛеонід Онищенко — харківський науковець та учасник Євромайдану у Харкові та у Києві. Нині боронить Україну від російської агресії. Напередодні 22 лютого 2015 року він повернувся з Дебальцевого. Говорить, що на мітинг до Палацу спорту йшов свідомо.
"Оце 22 число, насправді, це не менша для України була перемога, ніж 20 лютого в Києві: тоді Януковича, як то кажуть, підняли ведмедя з берлоги і погнали, але він прибіг у Харків, з Азаровим, з оцим усім кодлом. І вони тут намагалися зібрали з'їзд", — говорить Леонід Онищенко.
Харківський адвокат Олег Головков також збирався на мітинг біля Палацу спорту. Він вважає, що події, які відбулися там 22 лютого 2014 року, були вирішальними для Революції Гідності.
Адвокат Олег Головков служить в ЗСУ від перших днів повномасштабного вторгнення, червень 2023 року. Фото: Суспільне Харків"Майдан переміг в Києві, але не в Україні: у Сімферополі одна пісня, у Києві — інша пісня, у Львові — третя пісня. Саме ця пісня харківська поставила точку на пані Януковичу, тому що він з групою осіб виїхав до Харкова і проводився з'їзд 22 лютого 2014 року, який повинен був оголосити, скажімо так, про те, що легітимне керівництво України виїхало в Харків, Київ захоплений терористами і про початок, безумовно, контртерористичної операції України проти терористів, які захопили владу в Києві", — розказує Олег Головков.
"І коли люди вийшли під Палац спорту, в якому проводилось це зібрання депутатів місцевих рад, він не поїхав на цей з'їзд. Він дуже ляклива людина і, скажімо так, рівень його готовності боротися, дуже низький. Він був деморалізований і зрозумів, що в Харкові йому нічого не світить", — говорить Головков.
Олег Головков вважає, що Харків обрали тоді для цього з'їзду з кількох причин.
"По-перше, Харків — це перша радянська столиця України. По-друге, Харків був достатньо проросійський з точки зору політконсультантів, які готували цей з'їзд. Були впевнені, що Харків підтримає. Харків вийде і скаже: "Ось я — справжня Україна. Справжня Україна — це Харків. І ми справжня Україна, підтримуємо нашого Віктора Федоровича. Давайте всіх бандерівців зметемо". Ми б отримали широку громадянську війну повноцінну", — розмірковує Олег Головков.
Коли Янукович втік до Донецька, от в цей момент саме Майдан переміг не 19, не 20 лютого, а 22 лютого в 2014 року саме в місті Харкові переміг Майдан.
Яким був з'їзд у Палаці спорту у Харкові 22 лютого 2014 року: спогади полковника СБУ
Цей з'їзд у Палаці спорту у Харкові 22 лютого 2014 року відбувся не так, як планували проросійські політтехнологи. Полковник СБУ з Харкова Олександр Скакун у той день був присутнім на заході.
"У Харків приїхав на той час ще президент Янукович, який жив в резиденції в Лісопарку, він планував приїхати на цей з'їзд. Я знаю, бо готувалися всі безпекові заходи. Приїхало дуже багато людей управління Держахорони. Виставлялись рамки на вхід в Палац. Привезли багато дуже людей — шанувальників "Партії регіонів". Вони всі почали проходити через ці рамки, перевіряли кожного, щоб наповнити залу по всіх безпекових нормах. Це було десь, може, з 09:00 до 10:00", — згадує Олександр Скакун.
А потім я дивлюсь, що "удошники" кудись зникають, люли починають йти через рамки, повз рамки. Протокол УДО повністю порушений. Я зрозумів, що президента вже не може бути. Президента так не охороняють.
Олександр Скакун згадує, що на з'їзд у Палац спорту приїхали не лише депутати зі східних областей України та Криму, а й губернатори з Росії. Він каже, що були автобуси із російською держреєстрацією — Бєлгород, Курськ, Воронєж.
"Тут призначили Арсена Авакова міністром МВС. Я сидів, на планшеті гортав стрічку новин, загорілася червоним ця новина. І тут же вона, я бачу, загорілась у Геннадія Адольфовича, котрий підскочив і тут же втік за сцену. Потім повернувся, прошепотів щось Михайлу Добкіну, і вони вдвох потім поїхали. Саме після цієї новини", — згадує Олександр Скакун.
"Зала вже наповнений людьми, які зайшли, я ж кажу, без рамок — тобто президента вже на той час бути не могло. Сиділи губернатори з РФ, які переглядались, дивились, слухали, як всі кажуть, що Харків — це Україна і, ну, Київ — столиця України. Не розуміли, що вони тут роблять, потім тихенько встали та поїхали", — згадує Олександр Скакун.
Він вважає, що всі події тоді корегувалися з Москви, і плани там змінювали дуже швидко.
"Сценарій був інший. Міг бути, як 100 років тому. Події корегували з Москви: "Новоросію" хотілось швиденько, потім зрозуміли, що швидко не вийде. Був такий початок якоїсь такої проросійської ракової пухлини на території східної України, яка мала розростатись потім вглиб країни, і можна ж завоювати країну не тільки військовим шляхом, політичним теж", — розмірковує Олександр Скакун.
Стратегія їх не зміниться, стратегія у них одна — вони хочуть знищити Україну.
"Тактично вони шукали правильні ходи такі шахматні. І вночі, зранку був один хід, а до 11:00 — уже інший, тому що "товариша" треба було евакуювати", — говорить полковник СБУ.
До Палацу спорту 22 лютого 2014 року вийшли тисячі харків'ян
Поки в Палаці спорту чекали Януковича та гучних заяв, на вулиці збиралися люди. У той день було два мітинги — тих, хто підтримував Януковича та його курс, а також тих, хто підтримував єдину Україну. 22 лютого 2014 року других у Харкові виявилося більше.
"Харків'яни — це унікально. Я ж на Харківському Майдані щодня, за виключенням Києва був, я бачив, що збиралися кількасот людей, а тоді, 22 лютого, вийшло кількадесят тисяч — там хто не рахував, не менше 20, не більше 40 тисяч виходило. Колишній Московський проспект запружений на кілометри натовпом", — згадує Леонід Онищенко.
Що відбувалося біля Палацу спорту 22 лютого 2015 року до вибуху: спогади про акцію
Адвокат Олег Головков згадує події, що передували святкуванню річниці перемоги Майдану:
"Наближалась річниця подій 22 лютого. Відбулось певне роз'єднання у зв'язку з тим, що певні активісти просто захотіли провести пам'ятну ходу, присвячену загиблим внаслідок подій 19-20 лютого в місті Києві від оперного театру до пам'ятника Шевченку, покласти квіти і певний мітинг. Але були ті, хто знав і розумів, які саме події дозволили перемогти Майдану в Україні. І вони наполягали на тому, що хода повинна бути саме від Палацу Спорту", — розповідає Олег Головков.
Олександр Скакун згадує, що щодо ходи були дискусії, однак її вирішили провести. Заборонити спецслужби її не могли.
"Отут дуже тонка грань, коли і демократія повинна бути, і безпека, і коли, може, не на часі в такому складному періоді проводити, але активісти кажуть: "Ми не можемо не проводити, тому що ми повинні показати цей захід". І ти от балансуєш на оці історії. Це така шана державності України, що саме так — всіх викинули тоді (22 лютого 2014 року — ред.) з цього Палацу спорту і там нічого не трапилось", — говорить полковник СБУ.
Леонід Онищенко згадує, що атмосфера біля Палацу спорту у 22 лютого 2015 року була піднесеною.
"Обговорювали політичний момент, як там справи на фронті, я ж тільки повернувся з Дебальцевого, тхнуло від мене цим пороховим димом. Моя донька-художниця намалювала чотири таких карикатурних портрети — Путін, Янукович, ну і наші відомі "Допа і Гєпа". Приробили ми до них з гелієм кульки, мовляв, летіть. Про корабель ще тоді ніхто не думав, але з тими самими побажаннями запустили їх угору", — розказує Леонід Онищенко.
Максиму Жуку тоді було 23. Він трохи більш як рік служив у міліції, і в той день пильнував громадський порядок. Вони з колегами приїхали з Первомайського, що у 2024 році перейменують у Златопіль у межах деколонізації.
"На акції були і діти, і дорослі, і хлопці, і дівчата, тобто не було тільки "тітушок", якихось, там хлопців зі зброєю, просто були звичайні люди, котрі вийшли на акцію, на підтримку України й незалежності України", — говорить Максим Жук.
"Це, в принципі, відчувалося як така зустріч друзів, тому що це в основному були міські активісти, багато хто з них був між собою знайомий. Всі обіймалися, слухали музику, сміялися, там ці карикатурні плакати показували", — говорить журналістка Анна Сердюк, яка стала свідком вибуху.
Анна Сердюк"І, в принципі, було таке відчуття, що ми просто готуємося до якоїсь основної події, куди ми там вирушаємо, або ж об'єднуємося з кимось, ну, такий дуже великий День народження, хоч вийшов не зовсім він", — згадує Анна Сердюк.
Вибух під час ходи біля Палацу спорту у Харкові 22 лютого 2015 року
Вибух пролунав о 13:14.
"Йшла колона, попереду йшли працівники міліції на той час, це підрозділ "Харків" і "Харків-1". Ми йшли ліворуч від колони. Попереду мене йшов Вадим Рибальченко, я йшов позаду"", — згадує Максим Жук.
Поруч з правоохоронцями йшли Леонід Онищенко та його колега і друг Ігор Толмачов. Вони несли прапор України. Ігор був ліворуч, Леонід — праворуч.
Журналістка Анна Сердюк з медіагрупи “Об'єктив” з оператором зафільмували теракт.
"На етапі, коли стався вибух, колона розділилася на дві частини. Була така собі дірка, і потім була ще одна частина людей, які відставали. І мій оператор якраз стояв між цими двома частинами ходи і робив розворот. І коли він розвернувся, відбувся вибух. Саме через це у нас вийшло, що ми єдині, хто зняв, коли саме вибух потрапив у кадр, бо це було максимально несподівано. Я була просто в прострації і не розуміла, що відбувається. Чому люди бігають, чому хтось лежить?", — згадує Анна Сердюк.
Леонід Онищенко не зазнав поранень, Ігор Толмачов — загинув на місці.
"Міна була начинена дробом, проток сталевий нарізаний на шматки. І от уявляєте, єдиний шматок в Ігоря потрапив — в серце. Навіть крові не було. Він кілька кроків зробив і впав", — згадує Леонід Онищенко.
"Я пішов подзвонив його дружині. Теж для мене було таке вперше, що близька людина загинула, я ж родину добре знав… І теж дзвоню і якось пояснюю, що вона вже удова. Нехай під'їжджає туди... Я її вів, підводив. Вона спочатку боялася підходити, потім я не міг її відтягнути. І вона мене попросила :“Льоня, закрий йому очі, бо мені страшно дивитись”. Я закрив й ому очі, а перед тим пообіцяв, що будемо битися до перемоги", — каже Онищенко.
Міліціонер Вадим Рибальченко, за яким йшов Максим Жук, загинув. Його та Ігоря Толмачова накрили українськими прапорами.
Ще 13 людей були поранені — у місті скоєно теракт.
За день у лікарні помер поранений 15-річний школяр Данило Дідік. Наступного дня перестало битися серце 18-річного студента Миколи Мельничука.
Слухайте подкаст "Теракт біля палацу спорту" за посиланням.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube
