Харківський адвокат Олег Головков брав участь у подіях Євромайдану, захищав інтереси потерпілих мітингувальників, а після теракту біля Палацу спорту у 2015 році відстоював інтереси потерпілих впродовж дев'яти років розгляду справи. З перших днів повномасштабного вторгнення правовик доєднався до армії, продовжує боронити Україну й дотепер.
Як події Євромайдану вплинули на його особисте та професійне життя, які зміни сталися у справі про теракт та що думає про чоловіків, які намагаються уникнути служби в армії — розмова з 51-річним адвокатом та військовослужбовцем Олегом Головковим в етері Українського Радіо Харкова.
"Це була та ситуація, коли карний механізм держави перестає відчувати жодні межі": харківський адвокат про події Євромайдану
Чи приєднувалися ви до акцій Євромайдану? Якщо так, то коли це відбулося для вас?
Річ у тім, що на початку лютого 2014 року я перебував у робочому відрядженні у США і повернувся до України 16 лютого. І перше, куди я поїхав — на Майдан, зустрівся з купою своїх друзів, які на той час були просто адвокатами, у тому числі й держслужбовці були, й працівники прокуратури.
Коли я був в Штатах, розумів, що днями вилітатиму до України. І звичайно, під час польоту списався з хлопцями, з якими спілкуюся. Грубо кажучи, з п'яти контактів четверо були на Майдані. Був колишній працівник Генеральної прокуратури, був слідчий Військової прокуратури. Колишні. Ті, хто звільнився за тими чи іншими обставинами.
Що ними рухало, на вашу думку? Якою була їхня мотивація? Це був спонтанний поклик, відчуття несправедливості через те, як вчинив тодішній президент України?
Більшість з них вийшла не скільки внаслідок відмови Януковича підписати (Угоду про асоціацію з ЄС — ред.), а саме внаслідок насильства, яке було вчинене щодо людей. Кожен, хто мав свідоме мислення, розумів, що так поводитися з людьми не можна. Що дії, які вчиняються зараз на Майдані стосовно протестувальників — це прямий шлях до диктатури. Бо якщо Україна зараз це проковтне, якщо це безкарно мине для влади, то далі все.
Тобто як юрист, ви побачили порушення закону.
Безумовно. Це була та ситуація, коли карний механізм держави перестає відчувати жодні межі. Жодні контрольні функції над ним не відбуваються. Вони вільні у застосуванні насильства до будь-кого. І це було прямим викликом. До цього моменту лише певний економічний тиск: "віджимання" підприємств, знищення бізнесів.
Але коли до людей застосовують насильство лише через політичне переконання або висловлювання своєї думки, то це все. Це та межа, коли ти в цій країні: або країна буде інша, або ти в ній не залишишся.
Як події Євромайдану вплинули на особисте та професійне життя харківського адвоката
Стосовно вашої роботи й правничої діяльності. Чи вплинув Євромайдан на те, які справи ви почали брати? Вас знають, як людину, яка відстоювала честь та гідність тих, хто загинув внаслідок теракту біля Палацу спорту у лютому 2015 року.
Так, докорінно. До цього я практикував право в одній сфері, обслуговував певні промислові групи, і працював як корпоративний юрист. І кримінальні провадження я тоді брав тільки ті, що були пов'язані з корпоративними інтересами моїх клієнтів.
А після 2014 року я фактично залишив цю сферу діяльності. Перша справа, яка до мене прийшла — хлопці, які постраждали під час штурму проросійськими силами обласної адміністрації. Потім були декілька справ зі спробами незаконного притягнення до адміністративної й кримінальної відповідальності учасників цих подій.
Правоохоронні структури певний час працювали проти тих, хто мав сміливість висловлювати свою позицію.
І потім вже прийшла ця справа щодо теракту.
Чи судді виносили справедливі вердикти? Що пригадуєте?
В більшості справ працювала ситуація, пов'язана з суспільним сприйняттям. І думаю, в деяких випадків судді ухвалили б зовсім протилежні рішення у разі поразки Євромайдану. Але був суспільний інтерес, суспільний запит на справедливість. Це відчувалося. Крім того, судді самі, коли зрозуміли, що каральний апарат насильства в державі програв суспільству, то це і їх зробило вільнішими. Це спрацювало і стосовно них.
Ця перемога була вирішальною для формування суспільства, бо люди відчули, що можуть керувати своєю країною, їх думку чують, відчувають, і на них реагують. Якби каральній машині держави тоді вдалося перемолоти, пересаджати, те, що пізніше відбулося в Білорусії, Росії, все — ми б отримали іншу державу.
Як гадаєте, чому не вдалося? Це особлива правова свідомість? Бо вже в нас була і Помаранчева революція, і раніше були виступи, і покоління виросло за часи незалежності.
Я думаю, в Україні сформувала та ситуація, коли суспільство діяло більш рішуче, десь — більш радикально, категорично та об'єднано. Координація була просто фантастична. Я коли побачив ці механізми... Люди до мене приходили, я ж не розміщав ніде реклами. Достатньо було в один-два чати написати, що я адвокат, я можу. І до мене по вертикальній ієрархії приходили. Навіть медики мені телефонували: "У нас хлопчина, з такими тілесними, вбачаємо фізичне насильство, даємо такий висновок, попрацюєте?".
Це працювало на всіх рівнях. Організованість, готовність суспільства працювати. Це не ж приносить тобі вигоди, дивідендів. Щобільше, це займає твій час, забирає твої ресурси, але ж люди були готові на це. Заради того, щоб жити у вільній країні, щоб мати змогу висловлювати свою думку.
Те, що ви були адвокатом учасників харківського Євромайдану, як позначалося на вашому житті?
Це не було роботою безумовно. Той бізнес, який в мене був до 2014 року, його фактично не стало. Бо адвокат не може бути політизований. Він не може бути спрямований на певні групи. Він повинен бути над поєдинком. Тоді на цьому можна заробляти. Якщо ти зайшов у ці події, якщо ти вже учасник цих подій, то ти вже на цьому не заробляєш. Ти просто виконуєш свою життєву місію.
Так, це вплинуло на фінансові статки, певні можливості у мене зменшилися. Але я жодним чином про це не шкодую. І мої діти, і моя дружина мене за це вибачили у той час, і підтримали мій вибір, тому я їм за це вдячний.
Справа про теракт біля Палацу спорту у Харкові: засуджений оскаржує вирок у Верховному суді України
Як до вас прийшла справа щодо теракту біля Палацу спорту? І трохи про її наслідки.
Річ у тім, що ми з родиною збиралися саме на цей захід. Але з урахуванням того, що у мене троє дівчат, окрім дружини, то збирати дівчат на якийсь захід — це така тривала процедура. І мені подзвонили, коли я вже рушив на автомобілі з родиною, про те, що там відбувся вибух. Буквально до кінця дня була інформація, що є кримінальне провадження, що треба якось допомогти тим, хто постраждав.
І вже наступного дня, 23-24 лютого, до мене прийшли перші потерпілі, ті, хто отримав поранення. Ми спілкувалися і я сказав, що увійду у цю справу. Я розумію, що вона буде важкою, тривалою, але я буду цим займатися і готовий працювати.
Дворнікова, Тетюцького і Башликова передали на непідконтрольні території у 2019 році, вони не визнали провини. Ви оскаржували це. І наприкінці 2021 ці люди перебували у Росії. Чи будуть ще якісь спроби? Чи це остаточний вирок Апеляційного суду Полтавської області?
Так, у нас декілька процесів, які тривають, і ще будуть відбуватися.
Перше — це саме щодо їхнього засудження. На сьогодні Верховний суд України розглядає касаційну скаргу одного з засуджених з приводу оскарження рішення Фрунзенського районного суду Харкова про визнання їх винними у цьому злочині. Цей розгляд зараз триває.
Потім є окрема справа щодо незаконних дій посадових осіб держави щодо видачі, а фактично звільнення, позбавлення від правосуддя осіб, які були засуджені. Бо фактично їх звільнили з-під варти рішенням суду, але ж їх не звільнили від відбування покарання. Вони повинні були його відбувати.
І потім вже сам обмін носить доволі контрправовий характер. Тобто це беззаконня.
Будете повертатися до цієї справи?
Так, безумовно. На жаль, я як військовослужбовець не можу зараз брати у цьому участь, але ж я відстежую ці провадження, бачу, що відбувається. І за можливості намагаюсь щось підказати, допомогти.
Від піхотинця до виконувача обов'язків командира роти: шлях харківського адвоката Олега Головкова у лавах ЗСУ
Ви пішли до кінця, і після повномасштабного вторгнення пішли, не вагаючись, захищати країну. Чому я так кажу? Бо коли я домовлявся напередодні, намагався знайти інших учасників тих подій, чимало ми опитали, декількох чоловіків хотіли запросити. Як виявилося, вони зараз уникають такого публічного спілкування, аби їх не забрали до армії. Але при цьому 10 років тому вони були з активною життєвою позицією, виходили на акції, мітинги, постійно були біля пам'ятника Шевченку. Ким ви виступите в такій ситуації: адвокатом чи суддею?
Це вибір кожної людини. Я тут скажу, скоріше, не як військовослужбовець, а більше, як людина, адвокат. Кожен має право на свою поведінку. Просто потрібно давати собі відповідь, хто ти є, чому ти так вчиняєш, чому зробив той чи інший вибір.
Для мене не було жодних вагань, я 24-го організував побут своїй родині поза Харковом, 25-го вже був у строю.
Але ж є різниця: або ти публічна людина, і за наслідками твоїх дій спостерігають, оскільки ти надихав інших. Інша річ, ти й не заявляв особливо свою політичну позицію: мав, але не висловлював її публічно.
Безумовно. Як кажуть: "Судіть за справами їхніми". Так, у ряду випадків це були активісти, які просто змогли адаптуватися. Іноді людина просто перегоріла. Буває й так: все, більше не можу.
Зараз ви не провадите адвокатську практику?
Ні, я зупинив адвокатське свідоцтво у зв'язку з тим, що Рада адвокатів України вирішила, що в адвокатів, які пішли на військову службу, є конфлікт інтересів, тому вони не можуть надавати адвокатські послуги.
Чи зустрічаєте на фронті тих, кого зустрічали на Майдані? Можливо, згадуєте ті події?
Згадуємо, бачимося. І бачимося постійно. Є певні люди, з якими я і під час несення служби стикаюсь.
Ваша думка щодо значення тих подій. Наскільки все ж таки це було важливо і залишається важливим зараз?
Ці події докорінно змінили напрямок руху нашої країни. На сьогодні, якби не події 2004, 2014 років, то не виключено, що більшість з нас була б у в'язницях за необережний пост у Facebook. І країна рухалася б зовсім іншим шляхом.
Який настрій зараз у вас? У хлопців та дівчат, які боронять Харківщину та Україну?
Працюємо. Просто працювати, працювати, працювати. Я бачу, як суспільство колихається від алармістів "все пропало", потім "все — перемога".
У тебе є певне коло задач. Ти повинен їх виконувати, ти повинен давати результат. І вже з купою цих результатів складається певний успіх або неуспіх. І якщо я буду відриватися ночами на вибір Трампа, або чи дали нам дозвіл і т.д., це прямо не впливає на ту задачу, яку я повинен виконувати.
Я пройшов шлях від стрільця в піхоті до виконувача обов'язків командира роти. І зараз вже працюю на іншому напрямку, за іншими задачами.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube
