Коли у Харкові прихильники Євромайдану почали збиратися на найбільшій площі міста, майдані Свободи, його огородили залізним парканом. Тоді мітингувальники були вимушені перейти до пам'ятника Шевченку — це місце і стало основним для подальших зборів.
Як починалася Революція Гідності для Харкова, хто ходив на Майдан, у чому різниця Донецька та Харкова і як Євромайдан вплинув на свідомість містян?
Про це в подкасті "Харківський Євромайдан" від Українського Радіо Харкова розказала учасниця Революції Гідності, докторка політичних наук Галина Куц. Далі — пряма мова.
Як починався харківський Євромайдан
Вперше люди почали збиратися навпроти обладміністрації, де зараз стоїть намет "Все для перемоги". Намет символічно стоїть на місці, де вперше такий невеликий Майдан був зібраний. Тоді головою адміністрації був Добкін, а мером — Кернес.
Коли в Києві був потужний Майдан, було вирішено не допустити його в Харкові. Тож всю площу Свободи вони огородили залізною огорожею.
Площа Свободи була у клітці декілька місяців. І вони вирішили, що тому Майдану в Харкові не буде. І вийшло, що люди перемістилися до пам'ятника Шевченку.
Я в міру вільного часу туди ходила. Наш Майдан не стояв щодня, ми щонеділі збиралися у 2013 році. Пригадую, що дуже багато небайдужих людей прийшло, коли в Києві сталося побиття студентів. Парк Шевченка увесь був у людях, машини, які їхали, сигналили, був вияв підтримки Києву. "Як це?! Дітей побили! Як так можна!" На Майдані в Харкові було багато людей, коли резонансні події ставалися в Києві.
Побиття учасників Євромайдану у Харкові
Тут теж нас били. Дуже добре запам'ятала, коли потрапила в гущу, коли хлопці з бітами бігли й нас били. Пам'ятаю, що це був день народження Добкіна, 26 січня, неділя.
Я ще знайомій своїй кажу: "От сьогодні можуть щось зробити". А вона лікарка-інфекціоністка, приїхала з іншого міста. Нас вражало, що на шкільних автобусах хлопців із битками по Харкову розвозили. Я зрозуміла, що щось нехороше хотіли зробити з харківським Майданом.
Почали бити музичні інструменти, Василя Рябка тоді побили (фронтмен гурту "Папа Карло — ред.), почали бити людей. І ми так з боку стоїмо з лікаркою, а вона каже: "Ти тримай мої сумки, а я біжу, бо, може, комусь допомога потрібна". А я кажу, що ні, біжимо разом. І я з тими сумками біжу за нею. Навколо хтось когось б'є, я роззираюсь, щоб мене не били. А позаду під пам'ятником, просто на тому підніжжі лежить якийсь хлопець. Вона до нього — на мене дивиться такими очима й каже: "Його треба в реанімацію! Він зараз помре! Він чимось наколотий". Вона і ще якийсь лікар там хлопцю процедури робили, доки всі навколо билися, я кричала: "Швидка! Викличте швидку! Хто тут лікар?" Того хлопця таки забрала "швидка".
Виявилося, що його привезли ті, хто бив людей, і вивели в такому вже стані. Виходить, що якби він помер на харківському Майдані, то проти нас було б щось незрозуміло що. А його просто поклали позаду пам'ятника, ось для чого вони прибігли. Вони його поклали, а самі відвертали увагу, а потім розбіглися. Добре, що лікарка змогла розпізнати. Я була в шоку, які дивні технології проти нас були.
Хто був на харківському Майдані
Формувався кістяк. Це зокрема з харківської "Просвіти" люди, також це ще учасники помаранчевого Майдану, з 2004 року, коли в нас було наметове містечко, багато викладачів із різних вишів, яких я знала. Вибудовувалася оборона, це ультрас — хлопці. Вони були юні, але вони нас оберігали. Думали: "Стоїть якась інтелігенція". Вони всі в балаклавах були. А насправді якби вони зняли балаклави, було б видно, які це юні люди. Інколи на Майдані бачила своїх студентів. Загалом дуже різна публіка була, але всі активні й за Україну, налаштовані, що Харків — це Україна. ми всі потоваришували. Були люди — родичі дисидентів, вони відразу стали підтримувати Майдан.
Знакові події харківського Майдану
Сам факт того, що Майдан був, і що він був такий постійний, і на сході України в місті-мільйоннику, — він дуже багато значив, щоб тут відстояти Україну. І навіть люди, які не ходили на Майдан, або боялися, вони знали, що це тут є і все буде добре. Це давало мотивацію.
Пригадую, Майдан закінчився в Києві й в нас, але в нас вийшло, що він продовжується, коли дуже багато людей зібралося 9 березня в день народження Шевченка. Знову вся коордрада Майдану, яка була, зібралася в тому числі. Це вже після побоїща в Харкові, яке сталося 1 березня. Ми несли величезні прапори від пам'ятника Шевченку до Держпрому, і ми показували, що не можна такі бійні влаштовувати, як 1 березня, з кров'ю, і це приїжджі влаштовували. Це було як продовження Майдану. Тому це знакова подія для Харкова. Далі всі ті люди, які здружилися на Майдані й знали одне одного, то можна сказати, що Харків тому й вистояв весну 2014 року. Бо ті люди й далі самоорганізовувалися. З них багато пішло на фронт, з'явилися волонтери. Це став кістяк для майбутніх організацій, які спрямовані на перемогу України.
Чому в Харкові не вдалося проросійським та російським силам те, що сталося в Донецьку та Луганську
Я в Донецьку була у 2013 році й ходила на їхній Майдан в листопаді. Я їздила на конференцію в університет. У них теж Майдан був біля пам'ятника Шевченку. Там теж активні були люди. Виходить, у Харкові більше козацька ментальність проявилася. Усе ж Харків постав як самоврядне козацьке місто, полкова фортеця, яка проти орди стояла. Донецьк, значить, ментальність — більше слухати, проявляти лояльність, а може, так і треба. Харків відрізняється в тому моменті від Донецька. Не могло в Росії з Харковом вийти.
Те, що Росія не звертала увагу на ті невидимі для неї речі про українське в Харкові, вони б все одно вибухнули, вони б квітнули. Беремо той же феномен Розстріляного Відродження і той же Будинок "Слово", де була ціла плеяда проукраїнських митців. Це приховувалося. Харків позиціонувався як "русский Харьков". Ні. Харків дуже багато дав для української культури у свій час. Ці паростки проросли, гадаю. Плюс ще Харків на перетині різних шляхів, культур; давня купецька ментальність: місто торгівлі, — воно привело до того, що люди здатні розв'язувати проблеми без крові.
Чи бачили ознаки того, що росіяни стояли за заворушеннями в Харкові?
У 2014 році у квітні на великі релігійні свята проросійські сили влаштовували побоїща. Я не знаю, для чого вони це робили саме в такі дні. Пригадую, як ішла площею Свободи на обласне телебачення до Держпрому, і тут стояли наші люди з прапорами, з Майдану, і бігли якісь люди з битками. І один хлопець з бітою в центрі майдану Свободи звернувся до мене [російською мовою]: "Скажіть мені, де тут метро? Воно далеко звідси?". І я розумію, що людина зовсім не харківська, російський акцент.
Вертаюся через пів години після телеефіру і не бачу жодної людини із жовто-блакитною символікою і розумію, що знову було побоїще. І ті бігають з битками, біснуються, міліція стоїть, нічого не робить. Я зупинилася в центрі Майдану, стою. А ці бігають, дивляться. вишуковують когось. Тоді дивлюся, підходить один чоловік, став біля мене, мовчки стоїть, а тоді тихенько мені каже: "Слава Україні!", я: "Ой, Героям Слава!" Я його обняла. І стоїмо разом. Я кажу: "Що сталося?" Він відповідає: "Побили. Всі-всі розбіглися". Підходить якась жінка, дивиться на нас, а він їй каже: "Слава Україні!" а вона: "О, боже!" — й до нас: "Героям Слава!". Отак ми збирали своїх.
Як харківський Євромайдан вплинув на жителів Харкова?
Завдяки тому, що цей Майдан був постійний і він був, і це вже стало медійним фактом, це дало щеплення до того, що це має бути й це нормально. А потім він породив воїнів і волонтерів. Тому це дуже позитивно вплинуло. І тепер це наша історія, пам'ять, про це треба писати дисертації та книги. Майдан активізував громадянське суспільство.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube
