У вечірніх сутінках у селі Кам’янці світяться вікна 39 будинків. Це переважно ліхтарі та свічки: генератори місцеві воліють вмикати на кілька годин у день, бо пальне дороге. До вторгнення тут жили понад тисяча людей, але майже всі вони виїхали, тікаючи від війни та окупації. Електрики в селі немає два роки. І це — найбільша перешкода, яка гальмує повернення місцевих, — каже староста Євгеній Панасенко. Щоби відновити живлення у Кам’янці та сусідніх населених пунктах, спершу потрібно розмінувати лінії електромереж. Над цим працюють бригади саперів.
Як вони знешкоджують вибухівку та як облаштовують побут ті, хто вже повернулися у село — у матеріалі Суспільного з циклу "ТутРемБуд".
Отакі дахи означають, що люди є, вони хочуть сюди колись повернутися і вони десь недалеко. Якби тут було світло, якась комунікація – вони б жили тут
Староста Євгеній Панасенко показує будинки, які мають шанс на повернення господарів та відновлення. Їх він відрізняє по плівці на даху: навіть якщо люди тут не живуть, вони намагаються врятувати оселю від подальшого руйнування.
Нині від Кам’янки, що на Ізюмщині, до лінії фронту – приблизно пів сотні кілометрів. До вересня 2022 село було захоплене РФ, і тут не залишилося жодного подвір’я, яке б не було пошкоджене обстрілами: будинки або зруйновані, або стоять із побитими дахами й вікнами, слідами влучань і близьких розривів, забрудненими вибухівкою городами й подвір’ями.
Вкритих плівкою домів у Кам’янці — кількадесят.
Будинок подружжя Гордієнків — із капітально відремонтованим дахом. Світлана з Олександром позбавляються слідів окупантів на своєму подвір’ї другий рік, додому повернулися у лютому 2023. Відновлюють житло власними силами та за підтримки волонтерів і благодійних фондів, які допомагають і грошима, і матеріалами.
“Тут не було шматка стелі, це я відновив. А тут не було половини, все текло”, – каже Олександр Гордієнко.
Гордієнки відбудували другий поверх будинку, на городі у них нова теплиця, у пташнику — гусенята і курчата: Світлана пишається хатніми квітами. Фікуси й монстери не загинули за рік відсутності господарів "завдяки" розбитому даху: крізь дірки у стелі їх поливав дощ.
На власний город подружжя спершу виходило з обережністю: у землі було багато снарядів. Нині в селі вже є безпечні, перевірені саперами ділянки.
“Ми раніше гусей тримали, вони в нас увесь час у річці бовталися. Ми в минулому році брали і цьогоріч взяли, але ми їх на річку не ганяєм. По цій доріжці я пройду, через місток отам я пройду, а понад берегом ми вже не ходимо. А якщо туди полізе гуся, його треба звідти виганяти, а це... Тому ходимо тільки по дорозі, де сапери поставили стрічечки. А більше ніде не ходимо”, – розповідає Світлана.
Олександр зізнається, що його дуже засмучує спустошене і понівечене село:
“Поки що-небудь робиш – ні про що не думаєш, працюєш. Те треба зробити, те треба зробити. А як подивишся на це все, на всі ці хати…”, – каже Гордієнко.
Сільський староста прогнозує масове повернення кам’янчан, якщо саме село та поля навкруги будуть безпечними. Від часу деокупації на мінах у Кам’янці підірвалися 14 людей.
Нині розрахунки саперів розміновують лінії, що ведуть до Кам’янки, щоби заживити село. Населені пункти Ізюмщини, за словами начальника відділення розмінування В’ячеслава Харченка, настільки забруднені вибухівкою, що на обстеження одного подвір’я може піти доба.
“Найбільш небезпечна – міна-«пелюстка». Також знаходили ПОМ-3 встановлені. Це протипіхотні міни, найбільшу небезпеку несуть для сапера”, – каже Харченко.
Коли сапери розмінують лінію електромереж, яка веде на Кам’янку, за роботу зможуть взятися енергетики, — каже староста. Тоді в селі вперше за два роки з’явиться світло.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, Facebook, Viber, Instagram, Youtube