Єдиний житель звільненої від росіян Семенівки на Харківщині, 64-річний Володимир Котляров, дізнається новини по радіо, бо в селі майже два роки немає електрики, хліб йому привозить староста. У 2022 році чоловік п'ять місяців пробув під окупацією та мало не загинув від російської гранати.
Чому не виїжджає з розбитого села без електрики — історія на Суспільне Харків.
Кинули у хату гранату та зайняли будинок: окупація села Семенівка на Харківщині
64-річний Володимир Котляров мешкає у Семенівці усе своє життя. З початку повномасштабного вторгнення жодного разу не виїжджав із села — пережив у ньому п'ять місяців окупації.
"Перед окупацією наші хлопці-військові заїжджали й евакуйовували людей у бік Барвінкового, Лозової. Ми з бабусею-сусідкою вирішили: ні, нікуди не поїдемо: кого боятися?", — говорить Володимир.
У квітні 2022 року, коли росіяни заходили до села, закинули пенсіонеру в хату гранату.
"Коли росіяни зайшли в село, спочатку автоматами стріляли по вікнах, по дверях хат. Я був у другій кімнаті. Закричали: лягай! Не знаю, як я встиг із дивана скотитися на підлогу й закотитися за стінку. Гахнуло, але мене не зачепило. Пройшло 5-10 хвилин, зайшли й кажуть: "Ну, що ти тут, живий, не зачепило?". Відповідаю: "Ні", — згадує Володимир.
На підлозі залишився слід від вибуху. Тоді у нього в хаті та сараї поселилися десятеро окупантів.
"Я спочатку два місяці жив у родички-сусідки, а потім, коли потепліло, повернувся до себе. Побачив, що в мене в будинку і в сараї поселилися 10 окупантів. Відразу мене спитали: де будеш жити? Я кажу: піду в погріб. Тому що стріляли кожен день", — розповідає житель села.
"Тут кого тільки не було — і "деенерівці", і донські козаки. У селі стояла російська танкова рота, це 10 танків. На двох кінцях села стояли їхні гармати та "Гради", — додає Володимир.
Згадує, як окупанти напивалися вночі.
"Один напився, схопив автомат, побіг до начальства й почав кричати: я хочу бути командиром взводу чи роти. Вони його скрутили, автомат забрали, до дерева прив’язали, і він цілу ніч прив’язаний коло дерева сидів. І автомати губили. Понапиваються, а тоді вранці ходять по селу автомати шукають", — розповідає Володимир.
Магазину у селі не було і до війни, тому, коли закінчилися власні запаси, довелося звертатися за їжею до окупантів, говорить пенсіонер.
"«Деенерівці» на в’їзді до села в одному з двоповерхових будинків влаштували кухню. Вони сказали нам: приходьте, ми вам будемо давати їсти. Давали суп, кашу і хлібину на двох", — каже Володимир.
Вкрали побутову техніку та пошкодили електроопори: наслідки окупації Семенівки
Новини чоловік дізнається по радіо, яке окупанти залишили, тікаючи з села. З собою вони забрали його побутову техніку.
"Вкрали в мене телевізор, холодильник, бензопилку, посуд, одежі ніякої не залишилося. "Деенерівці" все з села вивозили. Спочатку машинами, потім автобусами. Але ними нічого не вивезли. По одному прилетів снаряд, і він згорів, а другий відтягнули на край села й там залишили", — говорить пенсіонер.
Не залишилося в хаті й проводки — її росіяни здали на мідь.
"Стояв трансформатор. Вони танком під’їхали, завалили його. Думали, що там міді багато, а там алюміній. Вони ж без копійки були, а ото де що познаходять, і є гроші", — говорить житель села.
За його словами, навіть, якби проводка лишилася, світла у його хаті не було б. Село повністю знеструмлене з весни минулого року через пошкодження обстрілами опор і дротів. Відновлення мереж до кінця 2023-го не почнеться — Семенівки немає в плані на включення, говорить староста Малокомишуваського округу Юрій Третьяков.
"Ви самі розумієте. Одна людина і там, де 100 — куди потягнуть? Там, де 100 людей. Від тієї підстанції, звідки треба подати сюди високу напругу, відстань приблизно шість кілометрів. Одна людина, а витрати неспівмірні. Якби тут було більше людей, то взагалі б трохи веселіше було", — говорить Третьяков.
До повномасштабної війни у селі жили 40 людей — переважно дачники, каже староста.
"Люди тримали городи, вирощували садки, були в людей яблуні, гроші, садили картоплю. Ізюм недалеко звідси, зручно було доїхати маршрутними автобусами, пільгове перевезення теж було, тому люди приїжджали сюди й садили. І річка тут унизу, ліс — природа була дуже гарна", — говорить староста.
За його словами, у селі пошкоджені 90% будинків.
"Легше, мабуть, буде з нуля збудувати, ніж їх відновити. Дахів немає, стіни повалені. Навіть трансформатор не вцілів, танками його росіяни розчавили. Після деокупації залишилися дві людини: Володимир Котляров і ще одна жінка. Вона виїхала до Ізюма.", — каже посадовець.
Усього в підпорядкуванні старостату перебувають дев'ять сіл.
"Світло частково подано до Сніжківки, Донецького і Топольського. На деяких вулицях по п'ять-шість будинків під’єднані. Зараз роботи йдуть у Топольському. Газу по селах, де він був до повномасштабного вторгнення, теж зараз немає", — додає Третьяков.
Як живе єдиний житель Семенівки на Харківщині після деокупації
Переїжджати звідси на зиму Володимир не планує попри те, що є квартира в Ізюмі. Її залишила сестра пенсіонера, яка евакуювалася до Німеччини.
"Курчаток погодував, пічку розпалив, коли що, привіз води, їсти приготував — якийсь рух. А якби жив в Ізюмі у квартирі, що б я робив? Устав, тепло, наївся, пішов самогону купив і до побачення! Місяць-два, і кикнув би. І я порахував, що світло, газ — за все платити в мене пенсії не вистачить. Вона в мене 3000 грн", — говорить Володимир.
З пенсії купує харчі, які до села привозить Укрпошта.
"У них із собою печиво, цукерки, тушкованка, консерви, сірники, туалетний папір, мило. Це не гуманітарна допомога, купую в них усе це за гроші. Гуманітарку привозять волонтери не так часто, як торік, але приїжджають. Привозять продукти, столове приладдя, засоби гігієни, ліхтарики, каністри й таке інше.", — говорить чоловік.
Сестра з-за кордону надіслала йому куртку.
"Заїжджали провідати мене й мою родичку хлопці-військові, які торік перед окупацією вивозили наших людей із села. Теж трішки продуктів завезли. З’явилася в нас можливість, кажуть, ми й заїхали", — розповідає чоловік.
Кілька разів на місяць староста Малокомишуваського округу привозить Володимиру хліб.
"Цього хліба може й на пів місяця вистачити. Зберігатиму його в ящику надворі, він там замерзає. А в хату потім заношу, розігріваю і як свіжий", — каже пенсіонер.
Також чоловік піклується про шестимісячну кішку Мариську.
"Я її ледве вигодував. Малесеньке було, а молока не було. Я їй згущене молоко колотив, макарони варив. Потихеньку вижила", — говорить Володимир.
Самого чоловіка турбують ноги та спина.
"Я точно не знаю, як це в мене називається, бо до лікарів не звертався. Ще ось сердечко недавно схопило. Найближча медична допомога в Ізюмі. Як щось заболить, попрошу привести ліки", — каже Володимир.
Опалюватиме хату пелетами, які передала місцева військова адміністрація.
"Плита через вибух гранати не працювала. Була ж побита стінка, у якій йдуть ходи до плити. Я відремонтував. Дах теж був побитий, дощі йшли — затікало. Приїхав знайомий з товаришем, і ми з ними все полагодили", — розповідає пенсіонер.
Коли стемніє, підсвічує будинок двома ліхтариками, які привіз староста. Для зберігання палива пенсіонер змайстрував сарай — з ящиків, у яких росіяни тримали снаряди.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
