Ірина Шегда навчає у Харкові унікальному ремеслу Слобожанщини — коцарству. Це виготовлення довговорсових килимів, які називають коцами. Воно існує понад 400 років і нині перебуває під загрозою зникнення. Ірина каже, що поставила собі за мету навчити коцарству 100 людей — так вона хоче зберегти ремесло та передати його нащадкам.
Як проходять заняття з коцарства у Харкові та чи багато охочих опанувати це ремесло — у матеріалі Суспільне Харків.
Традиційне харківське коцарство зародилося на Слобожанщині у 17 сторіччі. Це виготовлення довговорсових килимів з вовни — коців. У 2022 році ремесло потрапило до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини.
«Коцарство 400 років існує на наших теренах. Кожні 100 років у нього були якісь злети-падіння, але у середині 19 сторіччя це був найбільший пік. Це був потужний промисел з виробом 25-26 тисяч виробів на рік. Якщо порахувати, що коцарі, за різними історичними даними, ткали один коц десь п'ять днів, то при їх зайнятості, за рік це було 70-80. Тобто, від 300 до 500 коцарів могли виткати ось ці 25 тисяч», — розповіла жителька Харкова.
На якій землі б ти не жив, не був, стати причетним до цієї місцевості ти хочеш через щось велике. Я не знаю, що може бути величніше у Харкові, ніж його харківське коцарство.
Ірина Шегда, за її словами, єдина спадкова практикуюча коцарка в світі. Виготовляти коци її навчила бабуся, а тій знання передала її мати-коцарка.
«На жаль, коли я народилася, прабабуся померла через три місяці, але мені показала бабуся, яка теж вміла, тому що споглядала за своєю мамою, як та робила. Я вчилася в педагогічному інституті на факультеті декоративно-прикладного мистецтва й теж виконувала там якусь ткацьку роботу для курсової. Бабуся, йдучи повз, показала, що її мама робила ось так. Переставила мою раму, переставила деякі складові цієї рами. Показала цю технологію», — розповіла Ірина.
Бабуся мені розповідала, що дерев'яна рама приставна до стіни й була металева ключка. Ми не змогли такого ні знайти, ніхто мені не міг зробити — я почала прибивати важкою сталевою виделкою. Виделочка — це наша «родзиночка». Це тому, що верстати не збереглися.
Ірина Шегда проводить заняття, на яких навчає коцарству інших, у харківській бібліотеці імені Короленка. Нині їх відвідують 10 людей. Майстерні з коцарства, народних співів та вишивки— це частина проєкту «Живі ремесла Слобожанщини», який запрацював у серпні цього року, каже директорка бібліотеки Наталя Петренко.
«Такі заняття у нас, дійсно, вперше, коли приходять майстри, відомі майстри, народні вишивальниці. Це такий момент ще, коли ми кажемо, що бібліотека — це буде третє місце, тобто, після роботи, після навчання, чи після нашого дому, ми можемо прийти так само вільно й безплатно, в першу чергу», — розповіла Петренко.
Сьогодні, на жаль, якісь дорогі майстер-класи, дорогі навчання — вони багатьом у громаді недоступні через те, що люди через війну втрачають не тільки житло — втрачають роботу.
Щотижня на заняття з коцарства до Ірини приходить залізничниця Ганна Владико. Вона каже, що хоче опанувати це ремесло, щоб передавати його далі.
Для мене це важливо, тому що я багато їжджу й багато була у музеях, бачила ремесла інших регіонів. І мені трохи сумно, що ми, як сироти — у нас дуже мало збереглося традиційних ремесел. Я ніколи не бачила, щоб хтось навчав такому ремеслу. Дуже рада, що маю змогу навчитися.
Заняття з коцарства триватимуть у бібліотеці до кінця жовтня. За словами Наталі Петренко, у бібліотеці працюють над тим, щоб їх продовжити й залучати більше людей до майстер-класів, але все буде залежати від фінансування.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, TikTok, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube, Google
