Майже рік бійці 5-ї окремої Слобожанської бригади Нацгвардії боронять Серебрянське лісництво на Донеччині та Луганщині: відбивають щоденні штурми росіян та не дають армії окупантів просунутися.
Як їм вдається стримувати противника — у матеріалі Суспільне Харків.
"Воювати у лісі найскладніше для мене"
Мінометнику із позивним "Студент" — 19 років, вчився у Харкові на автоінженера, на фронті перебуває рік. Згадує, як у військкоматі довелося сваритися — не хотіли брати на службу через вік.
"У 2014 році я нічого не зміг зробити, а зараз я можу хоч якось допомогти. Я родом з Луганщини. Я подивився на ситуацію, коли всі виїздили, усі дорослі, які дійсно військовозобов’язані й могли щось зробити, вони виїздили. Я подумав: хто, якщо не я? Це моя країна, я тут народився і живу", — говорить "Студент".
Перший бій нацгвардійця відбувся влітку 2022 року на Харківщині.
"Це було десь за місяць після того, як я призвався. Нам тоді сказали, що йдемо в наступ, ми пішли працювати. Нам пощастило, всі цілі. Ми просувалися, ситуація була все одно легше, ніж тут, тут ситуація набагато складніша", — каже боєць.
Цьогоріч наприкінці липня бригада підбила російський танк у Донецькій області, постріл з міномета здійснив "Студент".
"Нам сказали, виїхав танк, треба допомогти по ньому відпрацювати. Ми одразу взяли координати в нашої аеророзвідки, навелися і почали працювати. Було влучання, він зупинився, почав диміти. 15 пострілів вистачило, щоб його повністю знищити", — розповідає боєць.
Працювати з міномета у лісі складніше, ніж у відкритій місцевості, говорить "Студент".
"Не завжди можна вистрілити, можуть заважати дерева й складно шукати місця. Найулюбленіші мої цілі — танки. За останню мою зміну було чотири. Танки більш нерухомі, поки вони працюють, і їх можна вразити. Ми також вражали бліндажі та склади з БК. Коли ми вражаємо танк, я відчуваю радість і гордість за те, з якими хлопцями працюю", — ділиться досвідом 19-річний військовий.
Про складнощі роботи у лісі говорить й нацгвардієць із позивним "Логан", він служить в аеророзвідці.
"Це складніше, ніж в польових умовах, бо сигнал, який дає пульт на дрон, а дрон на пульт, це відеосигнал і все інше. Складно, бо ліс, ліс перебиває це все, доводиться викручуватись", — говорить "Логан".
Чоловік родом з Харкова. П'ять років тому служив у морській піхоті, працював у зоні антитерористичної операції, 24 лютого минулого року разом із батьком та старшим братом пішов до військкомату. Тепер усі служать у 5-й Слобожанській бригаді Нацгвардії. "Логан" — старший розвідник, повномасштабне вторгнення Росії називає війною дронів.
"На нас полюють всі. Якщо раніше було перша ціль — це снайпери, розвідники, інженери й зв’язківці, то зараз перша ціль у противника — оператори БПЛА", — зазначає аеророзвідник.
Разом із Логаном у підрозділі служить боєць "Пірло". Він мобілізувався в грудні 2022 року. Дрони називає "бійцями".
"Кумедний випадок був, коли ми ганяли ворожий БМП. У лісі було три БМП, вони відпрацьовували по наших позиціях. Потім ми ганяли ці БМП по всьому лісу, ми знаходити їх точку, туди працювала артилерія, вони їхали, ми знаходили їхню іншу точку, й так день поганяли, потім вони поїхали в Кремінну і їх не було тиждень", — згадує "Пірло".
Бувають і зовсім протилежні ситуації, говорить "Студент": "Коли росіяни йдуть у наступ, наша зміна може тривати декілька днів. Тут, в Серебрянському лісі, воювати найскладніше для мене, через локацію, росіяни тут дуже агресивні. Але зараз тут мені набагато приємніше, це ближче додому, я сподіваюся, що скоро все скінчиться і я потраплю додому до Сватового".
Зізнається, що хоче сам підняти український прапор над міською радою окупованого нині рідного міста.
Його мати з братом виїхали до західної України, батько також служить на Донеччині. Сам захисник місяць тому одружився: "Моя дружина вчиться зі мною в одному виші, ми познайомилися в гуртожитку. Я не думаю, що рано. Чим раніше, тим краще. Мама мій вибір прийняла. А дружина хвилюється, каже, щоб я вертався, але я кажу, що приїду, як буде час. Перемога буде за нами, бо це наша земля та наша територія, ми маємо вибити їх звідси й далі жити в нашій країні".
Щоденні штурми та обстріли
Разом зі "Студентом" на позиції служить боєць "Степ", він бусоліст: допомагає коригувати роботу мінометників. Чоловік зустрів повномасштабне вторгнення в Чехії, де жив та працював, але повернувся додому, пішов служити.
"Я мав роботу і дозвіл на проживання, міг би там лишатися стільки, скільки треба, але коли почалася війна, я не зміг. У травні я повернувся в Україну, пішов до військкомату. Через тиждень після повернення додому я вже був в армії", — пригадує "Степ".
Перший бій нацгвардійця відбувся через п'ять тижнів після приходу на службу, чоловік одразу потрапив на "нуль".
"Це було селище Явірське, зараз це вже можна казати, ми обороняли там Харківщину. Орки стояли на нашому напрямку в селищі Вовчий Яр, ми їх не пускали до нас. Якщо порівнювати з тим місцем, де ми зараз, то це була "учебка", — говорить боєць.
В умовах лісу, каже нацгвардієць, працювати складно.
"А зараз щодня штурми, обстріли, ми багато разів на день відпрацьовуємо по різних цілях: піхота, пілоти дронів, техніка. Тут складно працювати, ліс — це маскувальне місце, де легко сховатися, ворог може підійти зненацька, близько, і треба реагувати досить швидко", — пояснює специфіку роботи "Степ".
"Я вам так скажу: будь-який військовий після цього лісу не природу з друзями не піде ще рік. Приблизно так. Бо природи нам достатньо", — додає побратим з позивним "Пірло".
Нацгвардієць Микола також називає нинішній період служби найскладнішим.
"Стоїмо в лісах, де дуже тяжко хлопцям доводиться. Є спокійні часи, тиждень-два стоїмо. Є, коли хлопців потроху вивозимо. Поранених", — каже військовий.
Скільки було влучних пострілів, нацгвардієць "Степ" не рахує: "Моя улюблена ціль — це піхота та легкоброньована техніка, вони можуть наробити багато шкоди. Рахунку влучань я не веду, моя єдина ціль — найскоріше все це завершити".
У порівнянні з зимою, влітку у російських військових змінилася тактика, говорить "Степ".
"Зараз вони почали застосовувати більше техніки, ніж піхоти, як це було взимку. Тоді були більш штурми піхоти, а зараз — артилерія і техніка", — зазначає військовослужбовець.
Повертатися на роботу до Європи більше не збирається.
"Я можу покласти своє життя, поклали друзі мої свої життя, щоб поїхати в інше місце? Ні. Бояться всі. Жоден з нас не народився в руках з автоматом, немає таких людей. Як казав один військовий, дякую всім, хто відкупився від військкомів, хто купив довідки та втік — через вас ми знаємо, як не має виглядати справжній чоловік", — вважає "Степ".
Найскладніше для нього під час війни втрачати друзів: "Відчуваю суміш болі, ненависті, а потім пустота. Ми намагаємось працювати, йти далі, зараз війна, не час. Потім будемо оплакувати. Потім всі будуть оплакувати".
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
