Військовослужбовець Марат Бірман, який із 2014 року захищав Україну, загинув у листопаді на Харківщині. "Моня" — такий позивний носив Марат на фронті — воював у Дебальцевому, на Світлодарській дузі, Мар’їнці. Обороняв Бахмут, у якому він до повномасштабного вторгнення жив із родиною. Його дружина Тетяна зареєструвала петицію із проханням надати її чоловіку звання Героя України посмертно. Його історію розказали Суспільному Донбас дружина та товариш.
Марат Бірман народився на Житомирщині, приїхав на Донеччину у 2010 році. Тут вони із Тетяною познайомились і одружились. Жили у Бахмуті.
"Він хотів жити на Донбасі, полюбив Донбас. Він казав: навіть повітря інакше. Любив фотографуватися, краєвиди, поля, небо. Була у нас така мрія повернутись хоч би в Краматорськ і жити на Донбасі, відроджувати Бахмут".
Марат пішов добровольцем на війну у 2014 році, майже десять років захищав Україну. За час служби був головним сержантом, снайпером, сапером.
За словами дружини, Марат Бірман загинув неподалік Іванівського на Харківщині, коли повертався із передової: там допомагав бійцям лагодити зв’язок.
"Вони виїхали ввечері, був туман і, кажуть, несподівано туман став розсіюватись, і їх "змалювала" російська "пташка", дрон їхній, в них вистрелили ПТУР, він був в машині разом… Вони всі разом загинули".
"Я йому написала по обіді, о 13 годині: "Що з тобою, що ти не виходиш на зв’язок". Повідомлення не прочитане. А кому дзвонити — я не знаю ні телефонів ротних, ні друзів. Мені зателефонувала волонтерка. Вона мені телефонує, кричить: "Таня? Шо з Моней?" Позивний у нього такий був. Я говорю: "Не знаю нічого". Вона каже: "З ним в інтернеті всі прощаються". Я мамі зателефонувала, думала, може, їй зателефонували, мама теж не в курсі. Ми не спали усю ніч. І ось десь о на пів десяту зателефонував ротний і повідомив про цю трагедію", — розповідає Тетяна.
Марат вболівав за футбольний клуб "Шахтар" і мріяв зустріти перемогу на "Донбас Арені", розповідає дружина.
Похоронили Марата Бірмана у Києві Берковецькому кладовищі. 1 грудня Тетяна зареєструвала петицію, щоб Марату надали звання Героя України посмертно.
Волонтер Сергій Наконечний допомагав підрозділам Марата із 2017 року. Чоловік згадує, потоваришували після повномасштабного вторгнення, з того часу постійно були на зв’язку.
"Є за що давати звання. По-перше, людина служить з 2014 року, тоді він був у добровольчих підрозділах. З 2015-го — у легалізованих батальйонах: спочатку у "Київській Русі", потім у "Донбасі". Він пройшов найгарячіші бої Дебальцевого, Марїнки, Світлодарську дугу повністю", — розповідає про товариша Сергій.
Одного разу "Моня", згадує він, взяв на себе командування і вивів, фактично врятував, групу військових. Це було під час боїв за Бахмут.
"Декілька груп з їхнього підрозділу та суміжних підрозділів відправили на підкріплення нашим хлопцям, які знаходились у місті. Коли вони вже зайшли в місто, зав’язався дуже серйозний бій і почалися дуже серйозні обстріли. Групі "Моні" довелось відступати. І у цей момент він випадково зустрів групу з абсолютно іншого підрозділу, яка теж попала під масований артилерійський обстріл, втратила командира, втратила зв'язок, не знала, куди їм рухатись і що їм робити. Він взяв на себе командування, хоча був молодший за званням, і вивів фактично три групи людей", — описує той бій Сергій Наконечний.
"Їм прийшлось відкатуватись до наших позицій під командуванням "Моні", доволі далеко під постійним артилерійським обстрілом. І поки він цими групами командував, він не втратив ні однієї людини".
Наразі петиція про надання звання Героя України зібрала понад сім з половиною тисяч голосів із необхідних 25 тисяч. Збір підписів триватиме ще 78 днів.
"Я вважаю, вся наша родина і багато людей, котрі його знають, вважають, що він гідний. Якщо навіть не підпишеться петиція, для нас всіх він — герой", — додає Тетяна.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
