"Сіма", "Сіпа" та "Шрек" — бійці екіпажу 2-го танкового взводу 3-ї окремої штурмової бригади. На війні від початку повномасштабного вторгнення, та в танковий підрозділ потрапили не відразу: спочатку були у піхоті та лиш прагнули опанувати танки. Ніні боронять країну на Бахмутському напрямку фронту. Про найбільш вдалий штурм, особливості їхнього Т-72 та іноземну техніку, про яку мріють, — танкісти розказали Суспільному Донбас.
"Всі вже думали, що часи танків минули, що це вже не така небезпечна зброя. Проте, як показує практика, це наймогутніша зброя, яка може виїжджати на прямий контакт і наносити такі втрати. У три моїх крайні штурми "орки" просто кинули свої позиції і повтікали, а піхоті дуже легко було. Під час одного з штурмів після нас піхота за пів години зробила, те, на що їм давали 24 години".
Так про один зі штурмів розповідає командир 2-го танкового взводу 3-ї окремої штурмової бригади на псевдо "Сіма". Разом із побратимами "Шреком" та "Сіпою" він нині — на Бахмутському напрямку, атакують російські позиції та допомагають піхоті.
Як "Сіма" став танкістом
Кадр з відео Суспільне Донбас24 лютого я був у Києві. Якраз жив на Оболоні, і там вже почався "двіж". Я приїхав до товаришів з "Чорної сотні" (добровольчий батальйон), і так вийшло, що я опинився в роті охорони. Я на це добро не давав, але так вийшло. А потім я став переводитися у більш бойові підрозділи, у піхоті був, а після піхоти нарешті потрапив у танковий батальйон.
У 2010 році я служив в танкових військах. Але я не можу сказати, що я танкіст, бо я навіть на танку жодного разу не їздив, хоч і був механіком-водієм. Це через те, що у нас не було "соляри".
Нині нас вчили на танку Т-72. Навчання тривало два тижні. Це дуже мало, але у нас ще був час доукомплектації, то ми вже потім самі навчалися.
Як "Шрек" став навідником танку
Кадр з відео Суспільне ДонбасЯ вчився в Державному університеті телекомунікацій у Києві на третьому курсі. Як почалась війна, пішов воювати. А якби не пішов, то мене б, мабуть, не мобілізували: бо, по-перше, я був студентом, по-друге, мені було тільки 19 років.
Я не зміг просто сидіти вдома і дивитися, як на мій Київ йдуть кацапи, як по ньому летять ракети, як всі люди-щури розбігаються в різні сторони. Це було огидно.
Перший справжній бойовий виїзд був за декілька тижнів на Мощун. Ми були і під обстрілами, і окопи копали, і майже вступили в прямий контакт з кацапською піхотою. І тоді я побачив танк — проїжджав Т-72: виїхав, зробив пару пострілів — кацапи всі розбіглися, наша піхота була врятована. Я тоді зрозумів, що мені хочеться бути танкістом, а не просто сидіти в окопах під обстрілами.
Мені навіть пропонували кулеметника на вертольоті, але я щось вирішив, що це не моє трохи. Я в принципі люблю стріляти з чогось крупнокаліберного. Краще з гармати — тільки бабах — і все: і тільки кацапи по окопах розлітаються.
Як "Сіпа" став механіком-водієм танку
Кадр з відео Суспільне ДонбасЯк я став танкістом? Мою легенду, вкрав мій, навідник. Я завжди це говорив, що я сидів, по нас міцно гатили, тут дивлюся — танчик, а йому байдуже, він виїхав, туди — "лусь", розвернувся і поїхав.
Я від самого початку хотів хоча б на якусь техніку. А коли пішов вчитися, я відразу став на посаду механіка-водія.
Я, як механік водій, перед боєм, повинен перевірити стан техніки. У командира задача — керувати мною, говорити, куди мені їхати, що робити. Ще він має шукати ціль і давати цілевказівки оператору-навіднику. А сам оператор навідник – це пасажир з пультом, з джойстиком.
Ми один одного добре знаємо, ще з минулого року (з 2022 року — ред.), коли ми тільки перевелися в танкову роту і були ще на Запорізькому напрямку.
"Жевжик" — танк Т-72 з Польщі
Кадр з відео Суспільне ДонбасЕкіпаж працює на польському Т-72. Назвали машину "Жевжиком", з польської — енергійний.
"На півтора кілометра можна влучити в окоп. А на три кілометри вже важко кудись "фугасом" поцілити. Ну можна, але в окоп вже може і не влучити", — розповідає про Т-72 навідник "Шрек".
Стріляє цей Т-72, каже командир, трьома типами снарядів 125-го калібру: кумулятивними, уламково-фугасними і бронебійний. Останні, згадує, саме хотів використати під час танкового бою, проте не склалося: такого бою ще було. Найбільшу небезпеку, на думку "Сіми", для танку несе не протитанкова зброя, а міни.
"Чи є вона, чи нема, — не знаєш. От ПТУР, ПТРКПротитанкові ракетні засоби, коли ми виїжджаємо, аеророзвідка є, ми вже знаємо, де вони стоять і починаємо туди працювати. А коли ти працюєш по ПТРК ворожому, то за ним ніхто сидіти не буде, вони всі ховаються. Коли виїжджає працювати танк, як показала практика, всі ховаються".
Механік-водій "Сіпа" згадує: його першим танком був трофейний Т-90. Цей Т-72 він отримав від свого командира в ідеальному стані: "Я люблю цю машину. Я в ній впевнений: завжди довезе і увезе. В мене ще є другий Т-72, і ми постійно парою працюємо: "Жевжик" і "Франкенштейн".
Як танкісти на Т-72 атакують та підтримують штурми піхоти
Цей Т-72 має дуже суттєву, за словами танкістів, деталь — польський тепловізор, що спарений з далекоміром. Цей прилад вже рятував екіпажу життя і допомагав виконувати бойове завдання, коли довелося вести бій у темряві.
"Це був вдалий крайній штурм. Там спочатку все так почало складатися, що ще темно було: я башти вилажу — нічого не бачу, — розповідає "Сіма". — Вже кінець літа був, тут на Донеччині світає набагато раніше, десь 3:40 вже літом світло, а тут не прорахували. Я їду і розумію, що темно. Добре, що на двох танках стоять тепловізори. І добре, що мій довідник нещодавно — от яка йому чуйка стрільнула — навчив другого навідника працювати із тепловізором. От із тепловізорами два танки вночі дуже добре працювали".
"Ми коли їхали, нас за два кілометри поливали, сипали зі всього по нас: танк — в осколках, тоді і навідника поранило. Я не рахував, але снарядів десь, мабуть, сто по нас було випущено і біля танку, і прямо виходить прилітає снаряд, танк на нього наїжджає, і він детонує під танком. Це долі секунди раніше газу дав би — і прямо в танк би, — переповідає той бій командир взводу. — Це такий жорсткий штурм, де ми відпрацювали, і піхота за пів години виконала, те, що мало була виконати за 24 години".
Навідник "Шрек" найбільш пам’ятним називає штурм, у якому танк підійшов за 50 метрів від позицій окупаційної армії:
"Ми виїжджали на 50 метрів прямо до ворожих позиції, до ворожих окопів. Це було досить цікаво. У нас була задача штурмувати. Якраз, коли ми під’їжджаємо до ворога, якомога найближче, тоді ми поза зоною ураження ПТРК (протитанкові ракетні засоби — ред.) і прикриваємось фактично ворожою посадкою, ворожими позиціями. Тобто нас майже неможливо уразити, з чогось потужного. Максимум із РПГ (ручний протитанковий гранатомет — ред.) хтось би вибіг. Якраз цей РПГ-шник вибігав, і його дуже швидко "збрив" мій товариш ззаду.
Ми добре відпрацювали тоді, 40 снарядів уламково-фугасних туди залетіло, кацапи тікали. Там було ціла рота, майже 100 чоловік, і по полю такий натовп в 50 кацапчиків біг прямо до інших позицій. Це було дуже приємно. І піхота зайшла з незначними втратами, зайняла велику посадку, кілометр довжиною. Там було 100 ворогів, і якби вони чинили опір, і не було б танків, піхота туди би скоріш за все не зайшла".
На питання про нову техніку, що про неї мріють члени екіпажу, за всіх відповідає "Сіма":
"Я хочу Abrams, мій командир хоче Leclerc, наводчик Leopard-2А6. Я хочу Abrams, бо це американська армія, американська техніка. І, загалом, те, що роблять американці, мені більше подобається. Це було б круто, якби у мене був би Abrams".
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
