У прифронтовому селі Зоря на Донеччині працює єдина соцпрацівниця

Попри обстріли залишилась в прифронтовому селі, аби допомагати людям. Соцпрацівниця Людмила Шайнога опікується шістнадцятьма літніми людьми в селищі Зоря на Донеччині. Щодня жінка привозить їм питну воду, якої в селі немає понад рік та допомагає по господарству.

Соцпрацівниця Людмила Шайнога на велосипеді розвозить бутлі з водою та пакети з гуманітарною допомогою. Її підопічні — це люди похилого віку, які потребують допомоги.

"Робота ця дуже відповідальна. І не тільки в мій робочий час. Робочий день з восьмої до чотирьох, але буває таке, що телефонують і в восьмій, і о дев'ятій вечора. Люди одинокі, пристарілі, та не дозволить навіть совість відмовити, їдеш і розумієш, що це людям потрібно", — каже соцпрацівниця Людмила Шайнога.

Соцпрацівниця Людмила Шайнога. Фото: Суспільне Донбас

До повномасштабного вторгнення роботу виконували вдвох, каже Людмила. Через військові дії напарниця виїхала.

Наразі 62-річна жінка допомагає шістнадцятьом пенсіонерам, чотирьох взяла під опіку — за власним бажанням.

"Буває страшно, буває їдеш, а там прильоти, а їхати все одно треба. Вони також налякані, намагаюся пояснити, що це не по нас, але це поряд. Але треба бути напоготові, щоб заховатись у підвал чи кудись", — розповіла соцпрацівниця.

Соцпрацівниця допомагає пенсіонерам по господарству

Соцпрацівниця Людмила Шайнога на велосипеді прямує до двох підопічних. Фото: Суспільне Донбас

Пенсіонерка Неля Яківна зустрічає соцпрацівницю у себе на подвір'ї. Жінка каже, майже не виходить за двір через хворі ноги.

Більшість людей з її вулиці евакуювалися, як і родичі жінки. Водопостачання в селі немає вже понад рік. Питну та технічну воду жінці привозить Людмила.

"Привезли води, треба буде заносити її. І з криниці принести. І в магазині скупитися й гуманітарку", — каже жителька Зорі Неля.

Соцпрацівниця Людмила Шайнога допомагає пенсіонерам по господарству. Фото: Суспільне Донбас

Виїжджати з села пенсіонерка відмовляється. До обстрілів, каже, вже звикла.

"Сховатись не встигнемо. Ховаємося вдома. Слава богу, будинок із кутами, ховаємося там. Спочатку було страшно, прислухалися. А зараз уже... Людина до всього пристосовується, але звичайно страшно", — розповідає жінка.