У Слов'янську та громаді наразі вчетверо менше жителів — 25 тисяч. За даними військової адміністрації, за попередній тиждень евакуювалися 1600. Як свідчать щодення зведення поліції регіону, російські війська найчастіше атакують це місто Донеччини авіабомбами та безпілотниками. Від початку року фронт наблизився Слов'янська майже вдвічі, наразі, за даними мапи DeepState, лінія зіткнення від околиць міста — за 12 кілометрів.
Пенсіонер Григорій живе поблизу скверу Лісний. Чоловік розповідає: кілька днів тому в квартирі вибило вікна та пошкодило балкон через російські обстріл.
Говорить: лише нещодавно оновив балкон.
«Прилетів літак, скинув три бомби. І тут я стояв отут. Мене аж притисло до стінки. І жінка моя тут кричала як різана».
Біля дому Григорій поставив піч — збирається тут готувати, якщо через обстріли не буде газу.
«Ген дрова набрав, от пічку склав. Та тут вже топили минулого року, коли у нас газу не було і світла не було. І от приходили сюди Я тут розігрівав, на столі їв. Мені 78 год. Куди мені уїжджати? І в мене грошей немає. В мене пенсія 4 000…».
Галина торгує на ринку, поряд — згорілі після обстрілів ятки. Розповідає: перебоїв з підвозом продуктів немає, проте ціни зростають.
«Ціни зростають, бо бояться перевізники їхати сюди. Майже місяць тому до нас прилетіло. У мене там і склад був, все. Дуже багато постраждало у нас тут яток. Виїжджають люди, звичайно, хто вже не має сил терпіти це все. Ми поки що тримаємося», — розповідає Галина.
«Менше стало покупців, звісно, люди виїжджають. Іноді, як сказати, бояться виходити, бо обстріли. У нас учора чоловік загинув на зупинці, жінку поранило. Сьогодні ось я, наприклад, вночі взагалі не спала, тому що всю ніч у-у-у, дзижчать же. Ну, хлопці збивають, звичайно, а падають куди? Падають на місто, на будинки».
Інша жителька Слов'янська Олена переїзд не планує, бо опікується старенькими батьками та сусідами-пенсіонерами.
«Літають ці "комарики". Ми зразу Бога згадуємо, бо інакше неможливо. Я нікуди не ховаюсь, в квартирі. Куди я вночі побіжу? У мене два маломобільних пенсіонера, які на памперсах. Куди я побігу? Я нікуди не бігу, в квартирі. Встали, перехрестились і пішли на роботу».
Художник Сергій Сметанкін також наразі лишається і працює у Слов'янську.
«Я це називаю — два паралельні світи. Ми живемо, чимось займаємось, я гадаю, коли рози буду скубти. А оце — чуєте вибухи? — паралельний світ. Їхня задача — що-небудь вразити. І коли вони мають можливість вразити хоч цивільний автобус, хоч якусь ремонту групу, вони будуть це робити, бо це просто одно слово: терор».
Щоб вижити в таких умовах, каже, потрібно найперше мати запас їжі та води.
«А ще консерви для наших улюбленців. А також: запас ліків, котрі можуть тобі знадобитися. Бо якщо настане той час, коли не буде аптек, ну, ви розумієте, і буде дуже гаряче, ніхто тебе не поїде рятувати», — вважає слов'янець.
Матеріал підготовлено за підтримки проєкту Міжнародний Фонд Страхування Журналістів, що реалізується Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України», є частиною програми Voices of Ukraine / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа. Voices of Ukraine / SAFE реалізується в рамках Hannah Arendt Initiative за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
