Ночували в бетонній трубі з онуками, ховаючись від російських обстрілів, а тепер готуються до евакуації. Володимир та Галина зі Степанівки збирають речі, аби виїхати та врятуватись від дронів російської армії, які атакують село. Вже продали худобу, залишають незібраний урожай — зокрема, двадцять соток картоплі, та пасіку. Як це — на пенсії кинути все нажите — в матеріалі Суспільне Донбас.
Володимир розповідає, певний час атаки дронів були настільки інтенсивні, що його родина та сусідська ховалися від російських безпілотників поза хатами.
«Дванадцять штук. Шість наші хлопці збили. Діватися нікуди, бо падає все. Тікали цією дорогою, до ставка. З дітворою, внуками. Сусіди — одна бабка, друга бабка, Сашко з Валею — вони мають інвалідність», — розповідає Володимир.
Чоловік каже: укриттям для них стала бетонна труба неподалік ставка.
«Ось оця труба — була нашим бомбосховищем. Тут я, жінка, троє внуків. Поруч сусіди. Матраци у нас тут були», — показує укриття Володимир.
Додає: син із онуками вже виїхали. Тепер до евакуації готуються і Володимир із дружиною.
«Село було дуже добре, велике село. Робота була. Залишилось — нічого», — каже Володимир.
До пенсії Володимир працював шахтарем. Чоловік каже: найважче залишати дім, у якому майже все зробив власноруч.
«Це ручна робота. Усе клепалося, гнулося, вигиналося. Виноград робив я сам, ворота ми купляли», — розповідає він.
Доводиться залишати і майже весь урожай, каже чоловік.
«Вирощував своїми руками. А тепер все кидаю. Помідори, квіти, огірки. Трошки картоплі накопали, а то все кидаю. Двадцять соток картоплі кидаю не копану. А врожай у цьому році — тонни три, мабуть, накопав би», — говорить Володимир.
Родина тримала і пасіку. П'ятнадцять вуликів залишаться у Степанівці.
«Ось бджілки мої. Мед качав, на базар возив. Копійка якась була. А тепер все», — каже Володимир.
Чи вдасться відновити господарство після евакуації, чоловік не знає.
«Та 65 років, вже важкувато починати з нуля», — говорить чоловік.
Залишає, каже Володимир, і 18 тонн вугілля, яким запасався на зиму. Кинути доведеться і мотоцикл з машиною.
«Цю машину я брав з металолому. Два роки я її збирав по запчастинах. Сам, я в цьому спеціаліст, зварювальник, все зробив, колеса купив. Все мені з міста возила, дрова возила, господарська машина була. Новий мотор поставив», — розповідає Володимир.
Більше, каже чоловік, вивезти із собою не зможе.
«Он причепик завантажу, два велосипеда, шість мішків картоплі і більше в мене нічого не влазить», — говорить Володимир.
Родина вже продала худобу, яку тримала роками.
«Тепер нема нічого. Жалко, плачу. Жили-жили і нажили. Діти виїхали, а ми тут ще кочуємо. Нічого не знаємо. Ми ще не знаємо, куди — в невідомість. Куди їхати, що шукати — не знаємо», — каже дружина Володимира Галина.
За даними старости Валерія Давиденка, із семисот жителів Степанівки виїхали більше половини.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
Матеріал підготовлено за підтримки проєкту Міжнародний Фонд Страхування Журналістів, що реалізується Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України», є частиною програми Voices of Ukraine / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа. Voices of Ukraine / SAFE реалізується в рамках Hannah Arendt Initiative за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
