Жителька прифронтової Донеччини Людмила Синчанська підгодовує зо два десятка вуличних тварин, господарює на городі та пише вірші. Попри те, що обстріли почастішали, каже рідний дім полишати не хоче. Про ротвейлера Тайсон, кота Гошу та молитви за ЗСУ — історія Людмили у матеріалі Суспільне Донбас.
Людмила живе у селищі Ясногірка поблизу Краматорська. За фахом вона — кухарка. А захоплюється поезією та має власні збірки віршів.
Першу збірку, розповідає Людмила, видала власним коштом.
«Зробила спочатку 50 примірників, роздала військовим. І за кордоном є», — розповідає каже Людмила Синчанська.
«Про війну не хочу писати. Мені хочеться от вірити у краще. Що настануть часи, закінчиться війна, повернуться усі додому»
У Ясногірці, повідомив Суспільне Донбас староста Микола Гребенюк, від початку повномасштабного вторгнення майже пів тисячі будівель пошкоджені російськими обстрілами. На подвір'я Людмили також прилітали уламки снарядів, розповідає жінка.
«Нещодавно я виходжу з хати, то з криші падає уламок. Трошки далі, кажуть, іще більший упав. Мабуть, КАБАбревіатура від — керована авіабомба. Бо страх, що творилося. У нас хата вся ходором ходила, і школа ходила. Прямо піднімалося все. Перелякалися», — згадує Людмила Синчанська.
Вдома у Людмили живуть пес Тайсон та кіт Гоша. На вулиці жінка підгодовує зо два десятка тварин.
«Я як іду, вони вибігають усі. Люди кажуть: прямо знають, коли ви їдете. Кажу, в них годинник є. Колись одна кішечка прибилася до двору, вона з кошенятами була, і я її стала підгодовувати. А тоді дивлюся: вона мені одного несе, другого, третього і четвертого. Думаю: "Боже, а що ж я буду робити?". А потім так звикла. Вранці виходиш, погладиш. От. І так вони в мене до сих пор і живуть», — розповідає Людмила.
Оберіг родини — підкова, яку зберігають 45 років. Господарюють із чоловіком і на городі.
«Картопля, там кабачки, ось тут огірки. Чорнобривці, ну ще не розквітли», — показує город Людмила Синчанська.
Людмилі 66 років. Вона на пенсії, продовжує працювати кухарем та писати вірші.
«Хочеться кращої обстановки. А так стріляють, прилітає, кажуть: "Виїжджайте". Але не хочеться мені виїжджати. Хочеться бути дома. Бо я знаю, що краще, ніж дома нема ніде. І куди я подіну своїх котів, а собак? Щодня я молюся за всіх. За військових прошу, і за рідню прошу, за всіх. Вранці прокинувся, дякую, що ти живий», — каже Людмила Синчанська.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
Матеріал підготовлено за підтримки проєкту Міжнародний Фонд Страхування Журналістів, що реалізується Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України», є частиною програми Voices of Ukraine / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа. Voices of Ukraine / SAFE реалізується в рамках Hannah Arendt Initiative за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
