Антидроновими коридорами та ховаючись від російських безпілотників — так до своїх підопічних добирається соцпрацівниця з села Сергіївка на Донеччині Тетяна Васильченко. Вона опікується вісьмома жінками, найстаршій з яких 93 роки. За сім років роботи з деякими підопічними, каже, стали, як рідня. Кинути їх не може, евакуюватись старенькі здебільшого відмовляються. Як допомагає соцпрацівниця в прифронтовому селі — в матеріалі Суспільне Донбас.
Соцпрацівниця Тетяна Васильченко їздить до своїх підопічних на скутері. Тетяна каже: за сім років роботи вони стали їй майже рідними.
“Залізний кінь. Скутер чи електровелосипед він називається. Це мій, домашній”, — говорить жінка.
Каже, дорогою постійно доводиться стежити за небом через російські дрони.
“Он знов летить. Знов гуде”, — каже Тетяна.
На запитання, що робить під час атаки безпілотників, відповідає:
“Швидко-швидко їду. Їдеш, а воно гуде. Ну що робити? Їдеш і на всі боки дивишся”, — каже Тетяна.
Під час однієї з атак соцпрацівниця перечікує обстріл в укритті.
Каже: поки у селі залишаються люди — працюватиме й вона.
“Поки працюємо. Бабусі — ніхто не хоче (виїжджати, — ред.) категорично. З моїх підопічних тільки три людини виїхали... Ну як їх покинеш”, — говорить Тетяна.
Дороги, якими їздить Тетяна, — це антидронові коридори: вкриті сітками, які мають захищати від ударів російських безпілотників.
Одна з підопічних — місцева жителька Ольга, жінка каже: жити під постійними обстрілами дедалі важче.
“Оце сиджу — і душі немає. Отам бахкає, а тоді отам. І там, і з усіх сторін. Я не думала, що доживу до такого, що оце таке буде, що страшно і в хаті сидіти, і надворі страшно. Діти кажуть: поїдемо кудись, а я не хочу”, — говорить жінка.
За словами Ольги, вона вже десять років майже не виходить із двору.
“З двома палками ходжу. Бо донька сказала: рухайся. Ходи, вставай. Болить — а ти вставай”, — каже вона.
“Я вже сім років з тіткою Олею. І на день народження ходжу, в неї чоловік помер — на похорон ходила, допомагала”, — розповідає Тетяна.
Соцпрацівниця каже: щоразу хвилюється, чи все добре зі старенькими. Приїхавши до 93-річної Олександри близько 20 хвилин стукає у двері та вікна, доти та відчиняє двері.
“Людина може померти, може зле стати. Оце так стукаєш, стукаєш”, — каже вона.
Зараз у Тетяни — восьмеро підопічних. Щодня вона відвідує чотирьох людей. У соцзахисті працює вже сім років.
“У нас було чотири соцпрацівники, двоє евакуювались. Оце ми удвох залишилися”, — каже Тетяна.
Спеціалістка із соцзахисту Андріївської сільради Тетяна Панів каже: нині на обслуговуванні терцентру перебувають 20 людей.
"Постійно з ними ведуться розмови про евакуацію. Якщо в нас буде така можливість, куди їх евакуювати — наразі тривають перемовини. На території залишаються або одинокі, зовсім самотні люди, є особи з інвалідністю, є ВПО на обслуговуванні”, — каже Панів.
Найважчим останніми місяцями Тетяна Васильченко називає дорогу між різними частинами села.
“Їдеш — і в небо тільки голова. Щоб щасливо доїхати й назад повернутися. Приїжджаєш, переживаєш. Десь бахнули, дзвониш, питаєш: ви там нормально?” — говорить соцпрацівниця.
За даними мапи DeepState, фронт від Сергіївки — за 18 кілометрів.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
Матеріал підготовлено за підтримки проєкту Міжнародний Фонд Страхування Журналістів, що реалізується Асоціацією “Незалежні регіональні видавці України”, є частиною програми Voices of Ukraine / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа. Voices of Ukraine / SAFE реалізується в рамках Hannah Arendt Initiative за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
