Забрати військовим шляхом Донеччину Росії не вдасться, вважає командир 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади, полковник Руслан Маришев. Його підрозділ виконує завдання на найскладніших напрямках. Особисто Маришев на фронті з 2014-го. За час повномасштабної брав участь у багатьох операціях, зокрема у контрнаступі восени 2022-го, коли ЗСУ звільнили частину Харківщини та деокупували населені пункти Донеччини. Був і на Курщині, говорить, бачив, як північнокорейські солдати в лавах російської армії бездумно йшли на смерть. На думку комбрига, Сили оборони наразі мають змогу не тільки стояти в обороні, проте для цього треба шукати тактичні рішення.
Про перші дні повномасштабної війни, оборону Донеччини, Харківський контрнаступ, зміну тактики бойових дій та те, як за чотири роки еволюціонувала сучасна війна — наша розмова з командиром 95-ї десантно-штурмової бригади.
Руслан Маришев — полковник і командир 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади. На момент, коли Росія почала повномасштабне вторгнення він був командиром 90-го окремого мобільного батальйону імені Івана Зубкова, який входив в склад 81-ї аеромобільної бригади. Згодом, у 2022 році, він приєднався до 95 ОДШБр, спочатку заступником комбрига, згодом очолив Поліських десантників. Маришев на війні, відколи у 2014 році закінчив Національний університет імені Сухомлинського в Миколаєві.
Чотири роки на Донеччині. Ви боронили абсолютно різні напрямки. Який напрямок для вас запам'ятався як найскладніший, а який найскладніший зараз?
З кожним роком війна еволюціонує. Наприклад, якщо взяти складову БпЛА, яка зараз розвинулася, а, наприклад, у 2022 її не було. Тобто це все дуже відносно.
Наприклад, у 2022 році найскладнішим мені здався, напрямок Кам'янка, Ізюм, Долина і так далі — кордон Харківської та Донецької області. Наприклад, у 2023 році це вже були Терни, це вже був Кремінський ліс. У 2024 році вже був у нас Торецьк, наприклад. І так кожного року є найбільш складний напрямок.
Але зараз найскладніший напрямок, мабуть, це Покровський напрямок.
Коли ви приєдналися до 95-ї бригади? На якому напрямку?
До 95-ї бригади я приєднався, коли розпочався Харківський контрнаступ. Прийшов на посаду заступника командира 95-ї бригади. Саме в такий переломний момент. І вже почали звільняти населені пункти Харківської області, а потім вже Донецької області.
Розкажіть про детальніше. Як це вдалося?
На той час бригади, які боронили — це 95-та бригада, 81-та бригада — на межі Харківської і Донецької областей, навіть не знали про цей контрнаступ. Взагалі все було дуже таємно, не було витоків інформації.
Ми дізналися про контрнаступ вже десь, мабуть, на другий день після того, як він розпочався. Стихла артилерія, противник припинив десь штурмувати. І ми за один день відновили два населених пункти, повністю ліс, який знаходиться на межах Донецької і Харківської областей, за який ми воювали протягом чотирьох місяців.
І після того вже прийшла інформація, що почався контрнаступ. Ну і ми нарізали смугу і почали вже звільняти населені пункти. Темп наступу був дуже великий. Приблизно було так: за один день світовий — один населений пункт. Якщо населений пункт був трошки більше, це була доба або трохи більше доби. Тому планування було дуже швидким, рішення приймались дуже швидко.
В якихось населених пунктах противник просто тікав, в якихось населених пунктах він намагався контратакувати навіть. В якихось просто замикався, ми його блокували і брали в полон. Тобто, варіантів було дуже, різноманіття велике, і тому кожен день це було щось нове.
Чому противник тікав?
Під час цієї контрнаступальної операції був дуже влучно вибраний момент і напрямок. Противнику перерізали всю логістику. Якщо він намагався вийти на Слов'янськ, цим зайти в тил основним військам на Донеччині, то він забув про свій фланг, який в нього був зовсім відкритий. І логістику він використовував якраз через Куп'янськ і так далі. Контрнаступ перерізав цю логістику, противник залишився без логістики, без евакуації, без зв'язку. Деякі командири РФ просто покидали свої підрозділи, тому вони були дезорганізовані.
Багато було трофейної техніки?
Різноманіття техніки, я вам навіть не можу описати: від простих машин до Мста-Срадянська і російська 152-мм дивізійна самохідна гаубиця, до командирських машин. КамАЗи, екскаватори, крани, танки. Ми, саме 95-та бригада, під час того наступу, якщо не помиляюся, затрофеїли близько 28 танків нової модифікації Т-72Б3МРосійський бойовий танк. Модифікація Т-72Б3 розроблена як альтернатива основному танку Т-90А російського виробництва, десь близько 20 БТРів, 20 гармат. Деякі одиниці озброєння ще залишились, ну і знищують окупанта.
Для вас Донеччина майже рідна, ви тут з 2014 року. Що для вас означало звільнення Лиманщини? Або того факту, що від Словʼянська відігнали окупанта?
Донеччина для мене — це вже рідний дім. Ви згадали Лиманщину, це місця, де я зі своєю дитиною їздив гриби збирав у лісі. А після цього звільняв цей ліс. І був дуже радий, що окупантам не дістанеться земля Донеччини. Але, на жаль, вони зараз продовжують знищувати міста. Але на той момент це було дуже радісно.
Якщо згадати початок повномасштабного вторгнення, який у вас тоді був прогноз щодо оборони? Що думали: вистоїть Донеччина чи ні?
Те, що вистоїть я зрозумів з перших днів. Чи очікували ми? Новини різні були, скажімо так. Але, що буде це повномасштабна якась операція Збройних сил Російської Федерації, особисто я не думав, що так станеться.
А 24 лютого 5:00, якщо не помиляюсь, я був в ППДПункт постійної дислокації, прокинувся від того, що пролунали вибухи — Краматорськ, Дружківка, Костянтинівка. І зрозумів, що це були одні з перших ракет, які пустила Російська Федерація.
Потім вже почала надходити перша інформація. У мене одна з груп була в Харківській області на державному кордоні. Мені подзвонив сержант сказав, що їде колона техніки з Російської Федерації, що кордон вже прорвали. І тоді я вже зрозумів, що це вже повномасштабне вторгнення, тому що зі сторони Харківської області або там Київської області ніхто не очікував цей наступ.
Був хаос, але в цьому хаосі були героїчні вчинки простих людей, що не було шансів не вірити в те, що ми там переможемо або вистоїмо. В принципі, те, що ми зробили.
Розкажіть про героїчні вчинки.
Перший наказ, який був у мене: поставити роту на стик бригад, які стояли на напрямку Попасної. А тоді танки противника не бачили десь років зо три. Моя рота виставила протитанковий рубіж, і на них виїхала колона танків Російської Федерації з 15 одиниць. Чотири одиниці з яких були знищені людьми із першими британськими NLAWNLAW — ручний одноразовий протитанковий комплекс малої дальності., на яких ми тільки там вчились на папері, скажімо так.
Вони ці протитанкові гранатомети влучно застосували, знищили техніку, ну і цим сповільнили наступ противника, що дозволило бригадам цим також привести бойову готовність, застосувати свої резерви, відкинути ворога. Це був перший бій. Він дуже запам'ятався. Я був переповнений почуттям гордості за своїх військовослужбовців, що вони просто поїхали, встали, виконали задачу.
Після контрнаступу — оборона Лиманщини. Чи складно було після того, як ви відкинули росіян?
Темп наступу, повторюсь, був дуже великий, потім пішли дощі, земля вже розкисла, було дуже багато болота, всі дороги асфальтні були розірвані і темп наступу спав. Противник в цей час зрозумів, що втратив дуже багато. Можливо, хтось там прийняв рішення, і пригнали якесь нове підкріплення, яке виставили у рубіж, після чого вони почали контратакувати, намагалися таким же чином відновити втрачене положення. Але це в них не вийшло.
На Лиманщині ми були в так званому Кремінному лісі, це східна частина Лиманщини. Там воювали достатньо довго.
У нас задача не була ставати в оборону, у нас була задача наступати далі, але у нас наступ був — така активна оборона. Де виходило — наступали, де не сильно виходило — стояли щільно, оборонялися.
Далі дуже багато було населених пунктів, але з одних з ключових був Торецьк. На той час він не був дуже активною ділянкою, коли ми туди приїхали, вже почався наступ.
Населений пункт і села навколо Торецька були цілі — господарства, люди садили картоплю. Я, якщо чесно, не розумів цього, адже ми завжди де воювали там, де все вже не було схоже на якісь населені пункти.
Противник почав наступати там з декількох напрямків одночасно. Складно було й тому, що він залучив також представників ПВКАбревіатура — приватна військова компанія "Вагнер". Вони просто кидали "на м'ясо" своїх військовослужбовців, яких ми знищували. Але через те, що ми були дуже розтягнуті по флангах, і наступ був реально з трьох сторін, то було дуже складно.
Рішення приймалися також миттєво. Бувало таке, що у нас один із батальйонів десь за день міг поміняти 2-3 рубежі оборони.
До якого року на Донеччині Сили оборони могли ще проводити активні штурми з технікою?
Я вам скажу так, що вони й зараз можливі, але ще повторюсь, це залежить від противника. Треба шукати місця. За рахунок того, що не так багато резервів, ми не можемо всі ці місця промацати, але вони є.
Росіяни з 2022-го року механізовано доштурмувалися, поки вже, мабуть, техніки не залишилось. Зараз є вже такі випадки, коли вони маскують там УАЗ, "Буханку" під МТ-ЛБ — решітками маскують, щоб здавалося, що вони штурмують на техніці.
Далі був Курський напрямок, після Торецька, як так швидко вдається змінювати напрямки, абсолютно різні тактики?
На то ми — десантно-штурмові війська, це закладено в наших коренях, ми маємо бути мобільними, змінювати напрямки. Ми перемістилися буквально за дві доби.
Найскладніше (в Курській області — ред.) було те, що зв'язок там був нестабільний. Це була територія Російської Федерації. Starlink не працював. Нам доводилося шукати різні варіанти, розгортати базові станції LTEобладнання мобільних операторів, що забезпечує високошвидкісний бездротовий інтернет за стандартом Long-Term Evolution, шукати як Starlinkсупутникова система інтернету від SpaceX для забезпечення високошвидкісного зв'язку в будь-якій точці планети, особливо там, де немає традиційної інфраструктури. буде ловити супутниковий зв'язок на території РФ. Це, мабуть, було найскладніше.
Там противник там взагалі не очікував наступу, не проводив ніяких дій, не штурмував. Він там стояв, просто стояв на державному кордоні. Якщо на Донеччині противник завжди був активний, він пробував просуватися вперед, то там вони просто стояли.
На вашу думку, чому все ж таки довелося піти з Курщини?
По-перше, вони туди стягнули весь резерв, який мав би бути залучений на той час на Запорізькому напрямку. Вони спочатку не вірили в це, що ми там прорвали кордони, просуваємося в їхні території, але десь за два місяці вони стягли, перекинули резерви.
По-друге, мабуть, корейці, КНДР, зіграли тут ключову роль. Мабуть, якби не ці корейці, то ми б ще, мабуть, воювали.
Я кажу про північнокорейців. Я ніколи не бачив, тільки в книжках і фільмах, щоб рота розгорталась у бойовий порядок у 100 людей і бігла по полю. Вони, імовірно, начитались книжок Другої світової війни. А для нас це було дико. Ми почали там воювати в полі, а вони біжать далі... Ти не розумієш, чому так. Ідеологія, мабуть, страх, залякані люди. Вони до останнього бігли, бігли, поки крайній не помре. Бігли й бігли. Уявіть: їх було чотири бригади, там до 11 тисяч корейців було, і вони на день могли "класти" по два батальйони.
В якому році ви так активно стикнулися з БпЛА? І як змінювалися бої за умов дронів?
У 2022 році ми вже застосовували на деяких напрямках перші "Мавіки"лінійка безпілотних літальних апаратів (БпЛА), розроблених компанією DJI для розвідки, почали давати перші стріми, це були осінь 2022 року. Масштабно це прийшло у 2023 році. Пішла і розвідка, і FPV-дрони, у 2024-му "бомбери" долучили.
Зараз не може бригада воювати тільки одними солдатами або з БПСноюБезпілотною складовою, абревіатура від безпілотні сили складовою, або артилерії. Раніше це був бойовий трикутник, навідна розвідка, артилерія. Тепер я це називаю "бойовою ромашкою», тому що дуже багато елементів: розвідники слухають противника, БПС знаходить його і вражає, артилерія допомагає вражати, ППОПротиповітряна оборона збиває повітряного противника, щоб не вражали наші засоби артилерії.
Ми українці — нація дуже винахідлива, але, Російська Федерація цим дуже активно користувалась і ставила це на потік армійський. Якщо у нас це було на ентузіазмі певний час, то у Російської Федерації це вже було на потоці. Виходило: ніби й ми винайшли, ми почали, але Росія починає нас перемагати. Ми вічно доганялки гралися. Так само із РЕБомРЕБ — радіоелектронна боротьба.
Знаєте, всі книжки написані, вони запізнюються на одну війну. Те, що ми вчили по статутах, вже не працює. Зовсім все помінялося. І за рахунок того, що наші війська гнучко до цього підходять, у нас виходить надалі нормально воювати і вбивати противника.
Якщо підсумувати, чотири роки повномасштабної війни. Що, на вашу думку, очікувати далі на Донеччині?
Моя думка, що за Донеччину ми будемо ще довго воювати. Там є ще багато за що воювати. Противнику буде дуже не легко. Вони зараз намагаються якимось політичними рішеннями у нас забрати Донеччину. Сподіваюсь, не вийде. Військовим шляхом також у них не вийде.
Їм (Росії — ред.) потрібно дуже багато ресурсів. Ви навіть не уявляєте скільки, щоб досягнути цієї мети.
Який найскладніший напрямок для них буде в Донецькій області?
Я думаю, на даний час, для них уже один із найскладніших напрямків це Мирноград-Покровськ. Вони стягнули все, що в них є, і зазнають колосальних втрат. І на інших напрямках вони не такі активні, тому що в них нема стільки резерву, щоб одночасно наступати на всіх напрямках Донеччини.
Чи можливий у майбутньому такий сценарій, що почнеться якийсь наступ на Донеччині? Звільнення територій.
На мою думку, мабуть, буде. Так.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
Матеріал підготовлено за підтримки проєкту Міжнародний Фонд Страхування Журналістів, що реалізується Асоціацією “Незалежні регіональні видавці України”, що є частиною програми Voices of Ukraine, що входить до програми SAFE, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Проєкт Voices of Ukraine реалізується в межах Hannah Arendt Initiative. Проєкт не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить винятково погляди та інформацію, отриману редакцією.
