Максим Руденко зі Слов’янська Донецької області працює енергетиком на залізниці. По завершенню зміни чоловік відпочиває за бісероплетінням — хобі стало для нього особистою терапією під час війни.
Максимові Руденку 35 років, захопився бісером понад три роки тому. Відтоді енергетик на залізниці у неробочий час, на дозвіллі вечорами сідає за бісер.
"Це мене заспокоює, як якась терапія. Відволікаєшся від усієї важкості, метушні, заглиблюєшся в процес і бачиш, що створюєш щось прекрасне в цьому всьому хаосі. Це надихає", — ділиться він.
2022-й: коли бісер став порятунком
Як розповідає Максим Руденко, у 2022 році він евакуювався зі Слов'янська. Спочатку був у Хмельницькій області, потім — у Києві. За словами чоловіка, було складно сприймати нову реальність — тоді бісероплетіння стало способом зануритися в себе та відновити емоційний стан.
"Купив матеріали та почав плести — спочатку це були брелоки: український прапор, тризуб. Навчався за відео на YouTube. Тоді ще використовував чеський бісер, бо він дешевший. Голка, намистинки, руки і зосередженість — так в моєму житті з'явилося бісероплетіння", — згадує він.
Наприкінці того ж року, каже Максим, він повернувся на Донеччину та став до роботи.
"Завжди повертався до вишивки". Як захопився рукоділлям
Розповідає: у 2010 році вперше побачив вишивку хрестиком — і захопився надовго. Вишивав картини, рушники, навіть прикрасив бісером мамину сукню. Паралельно освоював декоративні шви, техніку хардангерЦе вишивка з вирізами в тканині: частину ниток акуратно вирізають, а краї закріплюють щільними стібками. У результаті виходять ажурні, мереживні візерунки., плів з паракордуЦе легка, дуже витривала мотузка, з якої плетуть усе — від браслетів до туристичного спорядження.
"Я взагалі люблю творчість і чимось займатися. Спробував багато технік, але завжди повертався до вишивки", — розповідає Максим.
За його словами, зараз переважно працює з японським бісером марки "Міюкі". Каже: він рівніший, бо має циліндричну форму. Це дозволяє створювати складніші вироби.
"Сережки та браслет — перші жіночі прикраси, які я зробив. Для цього купив станок. Він гарно натягає нитки, й тоді виріб виходить рівним. Це був мій такий перший дотик до бісеру, як до матеріалу для жіночих прикрас. Зараз роблю вручну, мені подобається плести щось незвичне, оригінальне. Намагаюся створювати вироби не такі, як у всіх", — розказує майстер.
На одну пару сережок в нього в середньому йде до двох годин, на складніші комплекти — більше, розповідає чоловік.
"Проблем у творчості додають блекаути та обстріли. Доводиться працювати під лампами, з павербанками. Напруга в мережі погана — 160-180 вольт. Але, як кажуть, гріх скаржитися — ми в прифронтовій зоні, тут світло відключають тільки через аварії, а не на 16-20 годин, як у Києві", — зазначає Максим.
"Спочатку дивувалися, що це робить чоловік". Як сам пройшов шлях від стереотипів до гордості
За словами Максима, нині він створює сережки у вигляді пелюсток, які особливо полюбилися жінкам. А потім планує зробити ексклюзивний комплект.
Зізнається: від тривалого сидіння за бісероплетінням болить спина і шия. Натомість на нові прикраси його надихають позитивні відгуки людей та відчуття спокою під час процесу.
За словами рукодільника, раніше він соромився свого хобі — здавалося, що вишивка і бісер "нечоловіча справа". Але згодом це минуло.
"Я брав участь у виставках, бачив реакцію людей. Всі дивувалися, що це робить чоловік. Спочатку я ніяковів, хоча й розумів, що у мене виходять гарні роботи і з вишивкою, і з бісероплетінням. З віком стереотипи минули. Є чоловіки-візажисти, перукарі. Є жінки-далекобійниці. Я вже не ділю на жіноче та чоловіче. Це моя терапія після важкого дня", — підкреслив Максим Руденко.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
