75-річний Володимир до Дніпра виїхав із Краматорська Донецької області. Через хіматаку військ РФ чоловік втратив зір. Розповів: навесні 2022-го в Сіверськодонецьку на Луганщині російська армія влучила в цистерну з азотною кислотою. Вітром хімікати понесло на Краматорськ. Чоловік порався на городі, коли побачив над хатою бурий дим.
Як виїхав із прифронтового міста та де мешкає зараз — він розповів Суспільному.
За словами Володимира, до 2014 року його рідний Краматорськ процвітав: працювало багато заводів, у людей була робота, життя. Проте з приходом ДНРівців усе змінилося.
"Приїхали, переколотили все місто, дуже багато людей зникло. Знущалися з людей, транспорт відбирали, будинки. І коли виїжджали, вони позабирали і автобуси, і мікроавтобуси. Просто з траси виганяли людей з машин, сідали і виїжджали. У нас у Краматорську в Червоному лимані блакитні озера є. Хлопці рибалки почали рибалити, знаходили дуже багато мертвих людей у воді в блакитних озерах", — пригадав чоловік.
Володимир розповів: перший приліт, який стався поруч з його будинком у 2022 році, — війська РФ ударили по залізничному вокзалу Краматорська. Тоді загинула 61 людина, близько 120 дістали поранення.
"У мене хата ходуном ходила. Там неможливо було. І десь стріляють поруч — у підвал спускався, сидів. Дружина моя в підвал спускалася. Я там, де стелажі були під консервацію, поклав матраци. А воно там сиро. Води туди набрав, поставив. Як це можна жити в таких умовах?" — зазначив переселенець.
За словами чоловіка, він утратив зір через хімічну атаку у Сіверськодонецьку. Того дня Володимир порався на городі. Пригадав: повітря тоді було якогось дивного бурого кольору. Він одразу і не зрозумів, що трапилося щось лихе.
"І на другий день, я коли вийшов — картопля звернулася в калачик. І ввечері увімкнув телевізор — одразу блим в очах, і все. Я втратив зір", — сказав Володимир.
За словами переселенця, він близько шести разів намагався евакуюватися з Краматорська, проте через проблеми із зором міг дійти лише до хвіртки. Вмовили виїхати його сусіди. Вони також зібрали для чоловіка гроші.
"Привіз нас із Великобританії волонтер на своєму особистому бусику. Нас було десять людей. По дорозі нам і воду купував, і морозиво купував. Я дуже боявся виїжджати. Ну як, без копійчини грошей, пенсія в мене не дуже велика. Можна сказати найменша", — розповів він.
Уже понад два роки Володимир мешкає у Дніпрі у шелтері від Українського товариства сліпих. Чоловік додав: до міста також переїхали його діти та онуки, проте старенький не хоче їх обтяжувати.
Переселенець зазначив: у Дніпрі йому допомогли відновити зір. На операцію він чекав три місяці, її зробили безкоштовно.
"У мене одне око ще трохи бачило, праве. Я думав, що вони візьмуться за око, яке погане. А вони взялися за те, яке гарне. А це вже проґавили. Сказали, що воно вже не операбельне, нічого не можна оперувати. Був зір десь відсотків на 25-30 я бачив. Зараз я відсотків 10 якщо бачу — то добре. І у мене з кожним днем воно туман, туман і туман. Ще одне вухо не чує — операція була. А друге — наполовину", — розповів Володимир.
Його оселя у Краматорську почала руйнуватися, бідкається чоловік. У даху дірка, стіни валяться, опалення не працює, проводка перегоріла. Та і жити сам він там не зможе через проблеми із зором, тому, додав, залишить у шелтері, доки не закінчиться війна.
"Коли вже відчуваєш, що скоро будеш повністю сліпий, — мене це дуже пригнічує. Як то кажуть, очікування смерті гірше за смерть. Так і це. Але коли я побачив, що тут є люди, які також не бачать, сам директор також нічого не бачить, ну і ставлення. Я зрозумів, що це не найстрашніше. Головне, що люди тут допомагають, як рідні сестри та брати", — сказав Володимир.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
