Прифронтове село Веселий Кут, що у Синельниківському районі Дніпропетровщини, війська РФ безперестанку атакують "шахедами". А навколишні населені пункти потерпають від атак авіабомбами. За словами місцевих, через обстріли та наближення лінії розмежування в селі залишилося менш як 20 людей, не працюють магазини, перебої зі світлом та майже немає мобільного звʼязку. Гуманітарну допомогу в Веселий Кут не завозять.
Як в таких умовах живуть останні місцеві — у спецпроєкті Суспільного "Червона зона".
Село Веселий Кут розташоване просто на межі Дніпропетровської та Запорізької областей. Це один зі найбільш наближених до Запоріжжя населених пунктів у прифронтових громадах області. Для місцевих постійно зберігається загроза ударів "шахедами" та FPV-дронами. За даними мапи DeepState, нині відстань від Веселого Кута до сірої зони, — трохи більше, ніж 20 кілометрів.
На шляху до населеного пункту кореспонденти Суспільного помітили, що єдина дорога, якою можна дістатися села — вкрита ямами. Втекти по ній від FPV-дрона машиною — неможливо. Поля обабіч — усіяні уламками від ударних безпілотників.
Місцева жителька Ніна розповіла журналістам: мешкає у селі сама. Чоловік давно помер, четверо дітей — роз’їхалися. Лишився тільки кіт Куб, якого онук привіз із Донеччини.
"Коли вию, коли скавчу. А коли просто йду працювати. Я сама себе налаштовую. Кричать усі на мене. Та куди я буду виїжджати? У мене тут дід похований, батьки поховані. Я тут народилась, моя ця земля. Нікуди я не піду, я буду тут помирати. Хай бомблять, хай що хочуть роблять мені. Не хочу нікуди. Хочеться, щоб війна ця собача кінчилась. Щоб спокійно все було вже", — зазначила Ніна.
Жінка каже: як виходить у двір, вдягає кольорову хустку, щоб буди менш помітною для дронів. Увесь час Ніна проводить вдома, з двору, розповіла, не виходить через хвору ногу. Вибухи з сусідніх сіл чує постійно, додала вона. А у небі видно дим.
"Дрони ж тут літають роями. Я боюся і на лавочці сидіти. Та якби воно вбило. А тоді ще скалічать. Та ну, не хочу. Ляжу і лежу тихенько. Я вікно відчиню і чую, чи "шахеди" летять", — сказала жінка.
Продукти, додала Ніна, привозить син, проте на її пенсію багато не купиш. Та й, зазначила, через часті перебої зі світлом зберігати їжу в холодильнику не виходить. Щоб мати що їсти і чимось себе зайняти, жінка садить город: вирощує, зокрема, кавуни й дині, гарбузи, смородину, виноград.
"Хліб привозили трошки. А тепер почали вони громити. Не возять тепер. Оце ж безкоштовний хліб. Ми платимо за нього, бо треба за машину заплатити. Ми складаємося, а то поїдуть, привезуть. Оце така нам поміч. Нема більше ніякої нам помочі. Ми нікому не потрібні. Діти мої знають, що немає хліба у матері. Дуже булочки мені хочеться. Як коли ж ото борошна привезуть, то я вже живу. А так ото ж не було борошна — ото наварюю пшона. Масло там трохи є, помащу, наїмся", — розказала жінка.
Жителі розповіли кореспондентам: зараз називають своє село "Невеселий Кут". Місцеві скаржаться на те, що до них не заїжджає ані гуманітарна допомога, ані безкоштовний хліб. Додзвонитися до евакуаційників, навіть якщо вони захочуть виїхати, не зможуть, тому що немає мобільного зв'язку.
Раніше люди їздили до магазину у Новомиколаївку Запорізької області. Однак останні кілька місяців її активно обстрілюють КАБами, FPV-дронами, будинки там розбиті, а магазини майже всі позачинялися.
"І у людей тут немає варіанту взагалі де скупитися. Тобто їм треба, ризикуючи життям, їхати в ці селища, які вже обстрілюються регулярно, і там не факт, що вони знайдуть десь відчинені магазини. Або їм їхати у Покровське, яке так само обстрілюється, і там теж не факт, що працюють магазини. Або їм їхати в Романки, тобто по дорозі до Покровського, їм проїжджати Романки, Григорівку — і сподіватися, що там ще будуть працювати магазини. Однак тут людей дуже мало, буквально одиниці, залишилося на все село", — зазначила кореспондентка Суспільного Олеся Приходько.
Житель Веселого Кута Юрій розповів: на початку року із населеного пункту оголосили примусову евакуацію родин із дітьми. Триває й обов’язкова евакуація всього населення. Юрій додав: наразі у селі залишається близько 20 людей.
"Красиве було село. Хороша річка була. У селі було 518 людей. 125 дворів було у нас. А зараз — чотири людини на нашій вулиці. Але мені не нудно: я люблю книжки, займаюся роботою, городом. Люблю природу. Для мене лісопосадка — це як рідний дім. Чого ж тікати? Скоро 80 років. Чотири роки тому дружина померла, погано без неї", — розповів батько Юрія Володимир.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
