Андрій — командир відділення РУБпАК 128 бригади ТрО Збройних сил України. Чоловік родом з Києва. Після 24 лютого 2022 року, коли побачив обстріли аеропорту Бориспіль, вирішив піти добровольцем на фронт.
Історія військовослужбовця — в матеріалі Суспільного Дніпро.
Від початку повномасштабної війни Андрій записався до тероборони Києва. Говорить: він — етнічний росіянин, але воює проти Росії.
"Я — етнічний росіянин. В мене мати з Росії. Я народився в Києві, я українець і я не можу от повірити, що ці люди, котрих я ще до недавно, до 2014-го року, вважав вважав своїми братами, так вчиняють. Мені дуже прикро, мені дуже соромно", — говорить він.
Андрій служив на Бахмутському напрямку. Восени 2022 року отримав поранення ноги.
"Ми заходили на позицію на нашу. По радіозв'язку нам передали, що, можливо, зайшло ДРГ. Я взяв тепловізор, почав придивлятись і вже побачив цього чоловіка, котрий в мене стріляв. Ми їх там закидали гранатами, я там сам себе прожгутував, хлопці мене винесли. Два місяця побував в шпиталі, і там зрозумів що таке щастя. Усі хлопці, котрі потрапляють у шпиталь, мене зрозуміють. Розуміють, що вони щасливі, бо вони живі.
Після реабілітації чоловік повернувся на службу та перейшов до 128-ї бригади ТрО ЗСУ. Він — командир відділення РУБпАК.
"Буває оперативне оточення, коли до хлопців просто тижнями не можуть підійти, і їхніми ангелами-охоронцями є "пташки". Ми летимо тільки на завдання, котрі пов'язані з допомогою нашим хлопцям. Це може бути, коли вони потрапили в оточення, там на них наступає ворог, його потрібно знищити. Відповідно, якщо не спрацює ця штука, у мене буде дискомфорт божевільний моральний, бо я не виконав свою робот. Тобто стараємось зробити так, щоби все у нас працювало", — розповів військовий.
В Андрія вдома дві доньки: Марії — 17 років, Уляні — вісім.
"Нещодавно завдяки командуванню мене відпустили на день народження дитини. Вперше за три роки я дуже щасливий був цими моментами. Коли дитина на третій день перебування у відпустці до тебе приходить і так тихенько говорить: "Тату, я тебе згадала"... Я не буду говорити, що це тяжко, але душа перестає бути черствою", — ділиться Андрій.
"Я хочу як можна скоріше щоб закінчилась ця війна, і розумію, що для цього треба працювати-працювати, багато працювати, поки ми не виженемо цих супостатів з нашої України", — додає він.
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма забезпечує страхування журналістів, але не впливає на редакційну політику, даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
