Жительки Новопавліки на Дніпропетровщині Наталія Майстренко та Надія Буз другий рік поспіль в’яжуть для військових шкарпетки. 79-річна пані Надія пряде вовняні нитки на старовинному інструменті — прядці, з яких потім в’яже. А її донька Наталія уже 20 років займається в’язанням і може одночасно двома спицями в’язати 2 або 4 пари шкарпеток.
Надія Буз родом з Волині. Жінка каже, допомагала прясти матері ще школяркою.
"У свекрів оце зайшла, бачу на горищі пряха. Ну думаю, я зможу, все ж таки копійка треба. Я забрала пряху і так я її бережу. Це з 1969 року я вже працюю на ній", — каже вона.
Її донька Наталія Майстренко розповіла, вчилася в'язати сама. Побачила, що багато жінок виготовляють щось для військових і вирішила спробувати.
"Я дивлюся багато дівчат "в’яжу для ЗСУ", шкарпетки там. А я ж думаю, ну якщо я це можу, чому б мені цим не займатись. Я носила в волонтерський центр. І волонтери вже туди розподіляли, куди їм треба", — каже вона.
Пізніше, коли закінчилася пряжа, жінка знайшла однодумців, які допомагали з матеріалами.
"Боже, як пішли мені повідомлення, як пішло, я через день ходила на пошту. З усієї України слали", — каже вона.
Жінка розповідає, для військових в'яже шкарпети, які вони могли б вдягати під берці.
"Щоб вони не були з чистого акрилу. Тому що в акрилу може нога пітніти. Я можу в’язати одну пару на двох спицях. Дві шкарпеточки одночасно", — каже жінка.
Жінка розповідає, також в'язала військовим у госпіталь. Шкарпетки були спеціальні.
"Дівчатка попросили, щоб був розріз. Їм же так не вдягнеш шкарпеточку, треба, щоб отут відкривалось, а вони потом раз закрили і на ґудзички вдягли", — розповіла вона.
Чимало шкарпеток військовим роздавала особисто.
"Йшла з магазину, а дивлюся військові в машину збираються сідати, я бігом побігла. Вибігаю з тими шкарпеточками, а вони вже сідають в машину і закривають, я ой чекайте-чекайте. Я їм оці чотири пари віддала, а їх якраз сидить в машині четверо. Є у мене там пар 6-7, ну там 5, 7. Я взяла і пішла віднесла просто хлопцям. "Хлопчики, ну ось вам шкарпеточки". Вони такі раді", — зазначає Надія.
Авторка — Сніжана Салівон
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
