Олена Лазько – переселенка з Донбасу, яка зараз живе в Дніпрі. Близько пів року вона з родиною пробула в рідному селі під обстрілами, поки змогла виїхати. З собою жінка взяла найцінніше для неї – свої рукодільні роботи. Вишивання, каже, й дослідження української та грецької вишивки – її давнє захоплення, яке не дає занепасти духом під час війни.
Своєю історією жінка поділилася з Суспільним Дніпро.
«Дивлюся: чорним і червоним горить – моя улюблена бібліотека»
72-річна Олена Лазько – з Великої Новосілки, що на Донеччині. Народилася в родині педагогів: її мама була вчителькою, батько – директором школи. І сама 40 років пропрацювала в школі. Має дві вищі освіти – історика та психолога.
Розказує: що таке війна вона з родиною – чоловіком, донькою та онучками – відчула вже в перші дні повномасштабного вторгнення Росії. З початку березня 2022 року її селище опинилося під обстрілами.
«На краю села давали гуманітарну допомогу. Але виходити – боялися. Відходили на відстань кількох метрів від хати, далі – страшно, були обстріли. У нас розбило волоський горіх, а він за пів метра від хати був. У сусідів дах побило, вікна побило. Було: лежу під східцями, тримаюся за батарею і тремчу. Але у нас дебела хата, шлакоблок – витримала. А в кого старенька хата була – посипалася. Їжі було мало. Один чоловік хліб привозив, дуже вдячні. Хліб і вода, усе. У нас було п’ять мостів, усі підірвали. За 500 метрів від нас – п’ятиповерхівка, її почали обстрілювати, крик, когось поранили. В центрі спалили будинок культури наш. Дивлюся: чорним і червоним горить – моя улюблена бібліотека, музей поряд», – розповіла жінка.
«Пальто кинула, шубу кинула – вишивки взяла»
На початку серпня 2022-го жінка з родичами вирішили виїздити. Для цього винайняли мікроавтобус. З собою взяли все, що влізло в машину. Олена Лазько передусім спакувала найцінніше для неї – свої вишиті роботи.
«Фотографії, грамоти, речі дітей – завантажили бусик під саму стелю. Один набір посуду, п’ять ложок, п’ять виделок, – щоб кожному по одній. Холодильник і пральну машинку. Два коти і собака. Пальто кинула, шубу кинула – вишивки взяла», – згадує Олена.
Жінка говорить: етнографія та вишивання – її давні захоплення. Розказує: вперше сіла за швейну машинку в 6-річному віці. Відтоді рукоділля з нею – повсякчас. Уже після виходу на пенсію почала активно вишивати. А ще – досліджувати українську та грецьку вишивку.
«Ще коли працювала, вишила одну сорочку гладдю. Хрестиком я не вишиваю, Відклала. А потім вже на пенсії – дуже цікава жінка у нас є, керівниця нашого гуртка «Натхнення», який об’єднував жінок, рукодільниць з нашого села і кількох сіл. Збиралися раз на місяць у великій залі нашого культурно-спортивного комплексу. Та – скрині розписувала, та – пляшки. Я теж починала з декорування рамочок мушлями. Одну – зробила, другу – але то, як каже мій чоловік, «пилюкозбірники». Взялася до вишивки. Років зо 12 вже активно вишиваю», – каже вона.
«Мені цікава грецька вишивка. Греки були поширені на Донеччині. Відтворюю грецькі вишивки за зразками, які збирала в жінок, за фотографіями з музеїв», – додає вишивальниця.
2016 року Олена Лазько була учасницею мистецької акції у Волновасі. Тоді в місті встановили рекорд України. Понад 3 тисячі людей тримали в руках 2 227 рушників, вишикувавшись в ланцюг завдовжки 4,5 кілометра. Майстриня була там зі своїм рушником в техніці «білим по білому».
Як вишивка допомагає під час війни
У творчому доробку майстрині зараз – понад пів сотні робіт. Кілька з них з’явилися під час повномасштабної війни. Вже у Дніпрі, на квартирі, яку вони винаймають з родиною, під час блекаутів жінка вишила мереживну серветку в техніці «ришельє». Працювати доводилося при свічці.
У Дніпрі жінка намагається популяризувати те, чим займається. В обласній дитячій бібліотеці вона презентувала виставку робіт, зокрема за мотивами грецької вишивки, провела майстер-клас для учасників «Університету третього віку», бере участь в експозиції «Мистецькі атрибути Великодніх свят» у Будинку мистецтв.
«За другою освітою я – психолог. І я розумію: доки причина стресу не буде ліквідована, стрес не перемогти. Тому – треба відволікатися», – каже вона.
Свої вишиті серветки, скатертини, сорочки та ікони Олена Лазько не продає. Береже для нащадків.
Зараз працює над черговою роботою – сумочкою з грецькими мотивами. Її захоплення хенд-мейдом розділяють онучки – вишивають, виготовляють прикраси.
Жінка живе надією повернутися додому. У її селищі знищено 70% будівель.
Читайте також
Нас вивезли "Білі янголи". Історія матері з сином, які евакуювалися з Бахмута до Дніпра
Хібукі-терапія: як собака-обіймака допомагає дітям у Покровську
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
