26 квітня 1986 року, коли стався вибух на ЧАЕС, Ліні було 24 роки. На сьомому місяці вагітності із чоловіком та маленькім сином, якому не було ще двох років, її евакуювали із зони ураження Чорнобильської АЕС. Жінка каже, що вважала це першою та останньою евакуацією в її житті, але через 36 років Ліні довелося евакуюватися з окупованого Енергодара, розповіла вона Суспільному.
Живучи у Прип'яті, Ліна працювала в організації, яка займалась монтуванням нового блоку реактору на Чорнобильській АЕС. Під час евакуації з зони ураження, пригадує жінка, їм наказали взяти речі на три дні. Про те, що не зможуть повернутися, мови не було.
«Нам сказали, що треба вийти біля будинків і чекати, так воно і відбулося. До кожного під’їзду дев'ятиповерхового будинку під'їжджав такий великий автобус», – каже вона.
Далі їхали по селах, розповідає Ліна. Автобус під'їжджав до сільради, йому визначали адресу. Біля кожного будинку стояв господар того будинку, який зголосився прийняти евакуйованих з Прип'яті.
Родина Ліни у сусідніх селах не залишилась, вирішили їхати далі, Так жінка потрапила у Дніпро, де прожила 35 років, а менш ніж рік тому переїхала в Енергодар.
«Я думала, що евакуація з Чорнобиля, Прип'яті, Чорнобильської АЕС була перша і остання евакуація в моєму житті. На жаль так не сталось і все повторюється», – каже жінка.
Друга евакуація
В Енергодарі вона працювала в управлінні соцзахисту. Каже: боялась за своє життя, тож довелося виїхати з міста.
«Це також була ще страшніша подорож, ніж евакуація після Чорнобильської аварії. Тому що, тоді ми не зовсім розуміли, що це надовго, що це назавжди, Прип'яті в тому вигляді, в якому ми звикли її бачити, вже ніколи не буде. Але в той час навкруги були ті, хто розумів нас, ті, хто хотів нам допомогти. А в цей раз, коли ми їхали через 20 блок постів російських орків, було зовсім незрозуміло, чим закінчиться ця подорож», – розказала Ліна.
Тепер жінка тимчасово живе у Польщі.
«Інколи я думаю, чомусь так, що ці люди вони як мавпи з гранатою, розумієте? Вони окопувались там, в Рудому лісі, у якому страшенна радіація. Це може бути не тільки локальна не тільки місцева якась катастрофа, а і взагалі загальна, загальнолюдська катастрофа. Це значить, що Чорнобильська аварія 1986 року їх нічого не навчила», – сказала Ліна.
Жінка каже: зараз найбільше мріє про перемогу. Хоче повернутися до Енергодара.
Читайте також
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
