26-річний військовий 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади Валентин на позивний Кинджал на фронті з 2022 року. За його словами, починав служити кулеметником, згодом командував відділенням, а зараз – командир взводу парашутно-десантного батальйону.
Про найпам'ятніші штурми, російських полонених та власну мотивацію — він розповів в інтерв'ю Суспільному.
Про те, як приєднався до війська
"Великим рушієм було те, що я сам з Криму. Моє рідне місто — Євпаторія. Я там хоч недовго жив, але доволі багато часу відпочивав. Дідусь, бабуся, дядя звідти. Коли окупували Крим, я ще вчився в школі. А вже коли була така можливість, що можна було відстоювати свою територію, мені вже було достатньо років", — розказав Валентин.
Він додав: рішення приєднатися до війська ухвалив на початку повномасштабного вторгнення. На той момент воєнкомати були переповнені, тож тоді його ніхто не взяв.
"Коли потрапив до ТЦК наприкінці 2022 року, то одразу сказав, що піду в десатно-штурмові. Пройшов відбір, базову загальну військову підготовку і потім потрапив до 25-ї бригади. Був кулеметником, але кулемет на той момент мені ніхто не довіряв, то був помічником кулеметника. З часом взяв в руки кулемет, але мені, якщо чесно, не дуже сподобалось. Я дуже просив повернути мені автомат. З автоматом було прикольніше. І був як стрільцем, але і міг стріляти з кулемета, і вже був як старший стрілець", — говорить військовий.
Про найпам'ятніші штурми
За словами Валентина, найбільше йому запам'яталися штурми Кармазинівському та Новоселівському напрямках.
"Кармазинівський — найважчий. Найгріше, що противник встиг підтягнути туди резерви, доволі великі резерви. Багато хлопців діставали поранення. Я був готовий надати медичну допомогу, але ніколи не думав, що медик теж може бути поранений. Я почув крики "Медик, медик!", підповзаю, а в нього два кульових у спину. Я відліплюю з нього бронік, витягую оклюзійну наліпку, забуваю, якою стороною її треба клеїти, просто віддираю, приліплюю і так сильно затягую, як можу. За рахунок того, що сильно затягнув, йому це врятувало життя. Пробую його витягти. Я 73 кілограми і він 105. На адреналіні спочатку трішки виходило. Потім я попросив допомогти", — розповів Кинджал.
Він зазначив: далі все відбувалося як у кіно, побратим виклика евакуаційний автомобіль, стоячи просто під "Градами".
Під час штурму на Новоселівському напрямку, додав боєць, взяли у полон дев'ятьох солдатів російської армії.
"Я з ними ще спілкувався по дорозі. То всі зеки були. Підписали контракт на три місяці, і він у них скінчився ще за три дні до взяття у полон... Ненависть до російського народу є. Вони вороги і Росія не має існувати у тому вигляді, в якому вона є. Але коли брали в полон, то перше, що прийшло на думку — Женевська конвенція, і що маємо дотримуватися норм", — зазначив військовий.
Про нагороди і мотивацію
Валентин розказав: має нагороди "За незламність", "Золотий хрест", "За штурм", "За оборону України" та інші.
"Дуже велика гордість. Головне — це те, що тебе помічають. І твою роботу видно, що ти не просто так тут, що ти робиш щось значиме. Я тут на своєму місці, роблю все для того, щоб захистити Батьківщину", — говорить він.
Військовий додав: найбільша мотивація для нього — діти, хоч своїх поки не має.
"Колись я хочу їх, звичайно, коли закінчиться війна. Діти невинні в цьому всьому. Коли бачиш дитину, яка залишилася без батьків на окупованій території чи внутрішньо переміщена, — це дуже важко. Це мотивує, щоб діти не знали того, що є зараз", — сказав Валентин.
Після закінчення війни чоловік мріє продовжити військову кар'єру, досягнути успіхів та змінити систему, у якій нині його не все влаштовує.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
