Боєць на позивний Бібер — 24 річний фін, служить у складі 42-ї окремої механізованої бригади. Стрілець розвідувального взводу понад три місяці зачищає Новопавлівку, що на Дніпропетровщині, від російських військових, які постійно намагаються зайти в селище та закріпитись в ньому.
В інтерв'ю Суспільному Бібер розповів про те, як група іноземців зачистила будинок з армійцями РФ та чому він вирішив воювати в Україні. Далі — пряма мова.
"Вся моя родина ненавидить Росію". Про початок служби, мотивацію та підтримку України у Фінляндії
Мій позивний Бібер, як Джастін. Мені 24 роки, я з Фінляндії, стрілець розвідувального взводу у 42-й окремій механізованій бригаді.
Тут (в Україні — ред.) я близько чотирьох-пʼяти місяців, воюю приблизно три місяці у Новопавлівці. Приїхав сюди, тому що завжди хотів піти на війну, до того ж я маю певні навички, тож чому б їх не застосувати. Рідні були не надто задоволені цим, але знали, що не можуть мене зупинити. Це те, що я хочу робити. Це те, що я завжди хотів робити. Тож вони це зрозуміли, але це їм не дуже до вподоби.
Я працював на будівництві, а потім, після призову до морської піхоти, багато тренувався у військовому резерві. Вся моя родина ненавидить Росію. Тож це було цілком природно. А потім я захотів піти на війну, щоб боротися проти свого природного ворога. Це було логічно.
— Всередині Фінляндії, чи велика підтримка Українців у цій війні?
Підтримка величезна. Через нашу історію з Росією. Ми у минулому були у цій ситуації, ми розуміємо це. Всі чули історії від дідусів, коли вони йшли на війну, що робили росіяни, як вони бомбили Гельсінкі та інші місця. Тож ми дуже добре розуміємо ситуацію в Україні.
— Якими були перші слова, які розповіли вам українські хлопці і ви їх вивчили?
Привіт, добрий день, с**а б**ть, по**й на**й, дружній. Це все.
— "Дружній", бо побратими?
Так-так, кричимо — "дружній американець"!
"Вони чують англійську, бачать мене в крутому європейському спорядженні, й лякаються до смерті". Про службу поблизу Новопавлівки
Штурмів не так багато взимку, але росіяни і досі постійно пробують зайти у Новопавлівку. Залежить від погоди, але як мінімум один раз на день відбуваються вуличні бої.
— Що ви можете розповісти про російських військових як про бійців?
Ті, з якими я стикався, вони лякливі до смерті. Вони дуже погані у своїй роботі.
— Чи рахуєте ви російських військових, яких ви ліквідували?
Звісно! Пʼятьох. Це за останні дві місії пʼятеро росіян. Більшість просто лякаються і тікають. Вони чують англійську, бачать мене, в якому я крутому європейському спорядженні, тож вони лякаються до смерті. Ми отримуємо їхні перехоплення від командування і чуємо: "О ні, штурмова група тут. Біжіть геть, ховайтесь".
— Чи можете розповісти про останню операцію у Новопавлівці, яка була кілька днів тому?
Нам повідомили що там було п'ять або шість росіян, які зайшли в селище, вони напали на позиції наших союзників. Нам було доручено їх вистежити. Ми не знали, куди саме вони втекли, тому ми просто почали систематично перевіряти всі навколишні території. І врешті-решт знайшли кількох мертвих. Ми обстріляли з гранатомета будинок, де знайшли кілька тіл і кілька слідів, відбитків взуття. Обстріляли їх до чортиків. А потім, коли ми нарешті туди дісталися, виявилося, що вони залишили свої мобільні телефони, рації, рюкзаки. Вони пішли поспіхом. Вони б померли з голоду.
— Чи намагаються росіяни зайти в Новопавлівку з допомогою тяжкої техніки, як, наприклад, танків або броньованих бойових машин?
Так, вони намагаються, але не останнім часом. Вони в основному намагаються захопити посадки, але всі гинуть. Вони навіть не добираються туди. Наші FPV-підрозділи просто крутезні.
— Що ви думаєте про свою майбутню роботу у цій бригаді, в районі Новопавлівки? Ви казали, що вже шість місяців в Україні, чи хочете ви назад додому або навпаки, продовжувати воювати?
О, я обожнюю цю справу, я ще не вбив достатньо росіян.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
