На вулицях — десятки кинутих собак. Навкруги — розбомблені будинки. Так виглядає селище Просяна на Дніпропетровщині, за 17 кілометрів від лінії бойових дій. За словами місцевих, росіяни атакують селище ще з літа, а інтенсивно обстрілювати його почали в грудні. Нині РФ бʼє по Просяній КАБами, "шахедами" та FPV-дронами. Від атак є загиблі та поранені.
Чому місцеві не евакуюються та як живуть в розбитих будинках з десятками тварин — читайте у матеріалі Суспільного.
Жителька селища Вікторія показує свій будинок. Каже: немає вікон, даху, на подвірʼї уламки шиферу. Ще внаслідок атак пошкоджена літня кухня та хлів. Жінка розповідає, що це наслідки останнього удару по селищу. Та зазначає: рада, що собак завела з вулиці до обстрілу.
"У мене 20 коллі і вісім померанських шпіців. Розплідник, офіційний розплідник. Складно тут, ніде гуляти. Ну, куди я їх випущу? От вони не гуляли. І ще не їли, правда. А гуляти ніде", — розповіла вона.
Жінка каже, що розплідник у неї з 2000 року.
"Подобається ця порода, подобається з ними спілкуватись, які вони. Мені не можна плакати при них, бо вони усі лізуть мене цілувати, сльози вилизувати, на голову лізуть так, що затопчуть", — каже Вікторія.
Жінка зазначає, під час атак зазвичай боїться не за себе, а за те, щоб не постраждали тварини.
"Дуже страшно, дуже страшно. Я так злякалася, коли оте ж вдарило, бо воно ж насипалося — нічого не видно, пилюка. Де вони? Що вони? Куди вони вибігли? Ну, слава Богу, тільки троє вибігли. Я швиденько їх додому і закрила, заспокоїлася, пішла потім з інспекцією, що ж вони тут наробили. Я ні в притулок їх не здам, ні роздам нікуди, нічого. І куди діти моїх собак? Коли я їх виняньчила з цуценят усіх. І всіх треба забрати. Я ж їх не залишу", — розповіла місцева жителька.
Куди евакуюватися з собаками, говорить, поки не знає.
"Навіть не знаю, куди. Є декілька варіантів таких. Друзі дачу якусь пропонують", — сказала жінка.
У селищі — сотні покинутих тварин
Окрім своїх собак, Вікторія підгодовує сусідських, власники яких виїхали з населеного пункту. Жінка каже, що у селищі — сотні кинути тварин.
"Я годую. Люди поїхали, на мене залишили два будинки. Я там підгодовую собачок і ставлю дві-три мисочки якоїсь каші чи трошки м'яса. За рогом пару днів тому прилетіло теж. Кішечку пішла годувати, бо я ходила дивитися, що там таке наробили. А — вона так шкода — контужена", — каже жителька.
За словами Вікторії, населений пункт часто атакують FPV-дрони та скидають вибухівку.
"Якщо жужить — треба ховатись, бо скидає бомбочки. Вбивало людей у нас, на машини скидало, на людей скидало. Зараз у нас немає ні звʼязку, електрики у нас немає з 20 жовтня. Звʼязку у нас немає з 31 грудня", — розповіла вона.
Вікторія каже, нині у селищі майже немає людей, строк офіційної евакуації закінчився.
"Нам ніхто нічого не привезе. Ні щоб закрити вікна, ні щоб закрити дах, відремонтувати. Як сказали, сюди благодійники вже не будуть їздити. У нас офіційно зона бойових дій", — зазначила жінка.
"Жінка лежить на кладовищі, я її не кину"
Станіслав розповідає, по селищу бʼють КАБами. У його будинку теж є пошкодження через обстріли. Чоловік каже, все, що міг, ремонтував самотужки. Нині він опікується тваринами, які є в нього та яких лишили власники після евакуації.
"Кози є, вагітні, куди я його кину? Вигнати? Ну це знущання. І собак кинули мені — цілу вулицю. Ось це годую з вересня місяця. Куди я його кину? Он у гаражі ще одну собаку прихистив, там шестеро — покажу вам. Вівчарок покидали. Ну як це? Ну ви розумієте, дзвоню, а мені: "Ну ти якісь кістки йому кинь", "А ти його випусти, блін”. Повиїжджали, собак покидали — це нелюди", — каже чоловік.
Чоловік каже, тварин підгодовує самотужки. Варить їжу з продуктів гуманітарної допомоги, яку ще має в запасі. Також для тварин облаштував лежаки з сіна.
"Кидаю їм консерву — вона їстівна. А на морози там їм сіна намостив, накрив ковдрою — і все", — розказав чоловік.
Виїжджати, каже, не планує. У селищі похована його дружина.
"Жінка лежить на кладовищі — я її не кину. Не кину: тільки рік, як поховав її. Я не маю права морального її покинути. Я не тікаю — я їх зустріну "достойно". Хай свинособаки заходять — я життя своє просто так не віддам", — сказав Станіслав.
"Я сама не знаю, яким дивом я жива"
Валентина згадує момент атаки. Каже, в оселі — розбите скло, розкидані речі. ЇЇ ж саму під час удару присипало склом та уламками.
"Прибігла невісточка, вони за чотири хати живуть. Прибігла вона: “Мамо, ви живі?”. Жива, кажу. Я сама не знаю, яким дивом я жива", — розповіла Валентина
Жінка каже, під час атаки у сусідському будинку загинув чоловік. Його жінку евакуювали після обстрілу.
"У спальні лежав, а вона у залі була... Ой, Боже, як же вони набридли всі, Боже, як люди всі миру ждуть… Куди тепер? Куди тепер податися? Скрізь ціни страшні", — каже Валентина.
Жителька зазначає, евакуюватись їй немає куди. Каже, хотілось би залишатися вдома.
"Мені найбільше хотілося б на місці жити. І не їхати. Мої пращури вже тут чумакували. В Покровському всі жили. Я не хотіла звідси нікуди їхати. Я ж кажу: я вже мені 77 з половиною, я прожила тут у Просяній. Батьки будували цю хатину. А що зробили зараз із неї?", — розказала вона.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
