Евакуаційний підрозділ "Форсаж" — медики 128-ї окремої важкої механізованої бригади "Дике поле". Працюють на Запорізькому напрямку. Крім поранених військових, вони вивозять і цивільних та тварин.
Без чого не проходить виїзд та як вимушені ризикувати, аби врятувати інших — евакуаційники розповіли Суспільному.
"Форсаж" — це не просто назва, це швидка, якісна і безпечна евакуація: поранених, травмованих, навіть цивільних і тварин. Все, що ми бачимо, ми можемо вивезти", — сказала начальниця підрозділу Анастасія.
За її словами, серед іншого, при собі евакуаційники завжди мають медичний рюкзак.
"Він у нас маленький, маневрений, він є у кожного з моїх медиків. Усередині є все і навіть більше. Зазвичай це перев’язки, турнікети, бандажі, кровоспасиТоргова назва (або жаргонна назва) сучасного гемостатичного (кровоспинного) бинта чи засобу, призначеного для швидкої зупинки сильних кровотеч й тампонади. Найчастіше ми використовуємо саме турнікет. Ми постійно після виїзду їх доукомплектовуємо, передивляємося, що нам найнеобхідніше", — зазначила вона.
Як розповіла Анастасія, найстрашніше в їхній роботі — очікування на виїзд.
"Це оцей час, коли ти можеш сидіти, ніби кажуть: "година — і виїзд", а ти можеш добу прочекати й не виїхати. Розумієш, що потім вже нема потреби їхати, бо є такі випадки, що дійсно дуже жахливі, що, на жаль, не встигаєш доїхати, і людина може загинути. Таке є дуже часто, але це навіть не наша провина, не провина командирів, а війна, обстановка, яка склалася. І обстановка, на жаль, нікого не щадить", — пояснила евакуаційниця.
Анастасія зазначила, що великою загрозою на фронті наразі є так звані дрони-ждуни, які досить часто атакують автівки і людей.
"І це реально страшно, тому що якщо ми вже звикли до жужання в повітрі, то ми ще не звикли до жужання на землі. Це такий дрон на оптоволокні, який може засісти на будь-яку дистанцію і очікувати тебе, неважливо де: на дахах будинків, десь в траві, десь під деревом. І ти не знаєш просто, в який момент ти можеш їхати, і їхати в тому числі з "життями" в пікапі. І дай Боже, щоб звісно доїхати, тому що є випадки, коли авто не доїжджають, і медики страждають, а медиків у нас і так на вагу золота, тому важко, дуже важко", — додала вона.
Військова розповіла про один з випадків, який трапився з її підрозділом під час евакуації цивільного населення:
Ми їхали, і так сталося, що попереду, буквально метрів десять, наш водій в тумані помітив "ждуна". І добре, що він вчасно зреагував та швидко загальмував. Добре, що була більш-менш лояльна погода, що нас ніде не знесло. І у мене хлопці з кузова, бо ми зазвичай їздимо в кузові, вискочили, побігли, розстріляли. І далі ми змогли їхати. І чесно ж, жіночка, яка їхала в кузові, вона такого не очікувала. Для неї це було реально страшно. А для нас ще більше, бо ми не тільки за себе відповідаємо, а й за тих, кого евакуюємо", — пригадала Анастасія.
За словами її колеги, бойового медика Владислава, евакуаційна бригада складається з трьох людей: водія, медика та військового, який прикриває побратимів.
"Не буває спокійних евакуацій. Всі евакуації — це стрес, нерви, небезпека. Ми забираємо людей звідти. Це або опорні пункти, або, якщо цивільні, то це прифронтові села, які перебувають у доступі міномета навіть. Ми забираємо звідти цивільних, які живуть до останнього", — зазначив він.
Фельдшер евакуаційного підрозділу В’ячеслав розповів, як зазвичай проходить евакуація поранених:
"Передають по рації в основному, що на якихось позиціях є поранені. Далі ми чекаємо, просимо НЕБО (підтримку дроном з повітря, — ред.) і виїжджаємо. Або вони можуть, якщо вони мають легкі поранення, самі трохи видвинутися, щоб ближче, щоб ми не ризикували, до прикладу, автомобілем. А бувають такі випадки, якщо тяжкий, то приходиться нам виїжджати на позиції. Це завантаження поранених 30 секунд і до хвилини. І одразу, швидко, на розвороті, виїжджаємо, відвозимо в подальший пункт евакуації", — розказав він.
Анастасія додала, що евакуація завжди відбувається на пікапах. За її словами, автівки є розхідником, який дуже важко дістати, адже вони дорого коштують. Але саме пікап завдяки своїй швидкості й маневреності найбільше підходить для їхньої справи, зауважила вона.
"Якщо є можливість вивезти, ми, звісно, вивеземо. Але ми стараємось так само страхувати себе, страхувати наші автомобілі, тому що авто — це реально дуже великий зараз розхідник і дуже дорогий розхідник. І придбати його ось так, на раз-два, – це дуже-дуже важко. І я розумію, що в разі, якщо щось з автівкою станеться, нам так швидко це авто не прийде. Потрібно буде знову час, знову сили, натхнення, надію на це все. І це реально дуже важко. На авто розраховують і хлопці на передньому краї, і цивільні, тому що без нього ти нічого не зробиш", — пояснила військова.
Але найбільше, розповіла Анастасія, переживає під час виїздів за свою команду.
"Вони коли їдуть, чи я коли з ними їду, я не так за себе, як за них хвилююся. Тому що я розумію, що надія в тих, хто там їх очікує, саме на них. І от на це авто, яке має приїхати. Звісно, дуже важко, є такі цивільні, заради яких ти ризикуєш, ти приїжджаєш на точку, ти вже ніби домовився, що ти їх забираєш, і вони в останню хвилину — ні, ні, ні, ми не поїдемо. Це вже не життя, це вже виживання в тому місці, де відбувається пекло. Сидіти чекати, доки ми приїдемо вже, на жаль, евакуювати загиблого, це для нас навіть важко, бо хочеться врятувати кожного", — додала начальниця підрозділу.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
