У Межівській громаді на Дніпропетровщині з 2 до 20 грудня триває обов’язкова евакуація всього населення. Виїжджають, зокрема, і з села Володимирівка, що за 15 кілометрів від фронту. За словами місцевої жительки Ольги, за останній місяць звідси евакуювалися майже всі мешканці. Станом на 10 грудня, у Володимирівці залишається кілька десятків людей. Росіяни атакують село "шахедами", а по сусідньому Демуриному б’ють і КАБами та FPV-дронами.
Чи планують останні жителі Володимирівки покидати рідні домівки — дізналися кореспонденти Суспільного. Далі — пряма мова.
"Беремо з собою усе, що є" — Ольга
Не хочемо з рідного двору їхати, але що робити? Коли вони літають (дрони, — ред.) та бухають. Хто хоче з дому їхати, хто? Прожити ось цей вік і тікати. Хто знає куди і хто знає, що там буде ще.
Беремо з собою усе, що є. І зерно беремо. І пшеницю, і кукурудзу беремо. Фуру наймаємо, щоб виїхати. А що. І вугілля беремо, і дрова беремо, і картоплю, і одяг беремо. Курей і собачку заберемо.
Подруга нам хату знімає, в Черкаській області. Каже, переїжджайте сюди, от ми й переїжджаємо. Туди багато попереїжджало наших людей. А що, жити треба якось... Звичайно, шкода. Плачу, не перестаю. Я кажу: Путін, сука, проклятий. І рідню його всю прокляла вже. Щоб його і люди кляли, і Бог наказав. І його прихвоснів.
Я тут народилася і прожила вже 75 років. Люди тікають. Магазини два закрилися, а два ще працюють. Виїжджають, пусте село, людей може 20 лишилося. Село велике було.
Нещодавно за селом, так казали, "шахед" прилетів, там у когось вікна полопалися. І оце на Шахтарське стали (дрони літати, — ред.). У нас так, по окраїнах, Бог милував. А змушують виїжджати, значить щось недобре ж буде.
"За місяць вже тут займуть" — син Ольги Олександр
Вже нікого тут немає. Вся вулиця пуста. Ми теж збираємося. "Шахеди" пролітають, дрони літають. Але я в Межовій був — там гірше, ніж тут. Десь 25 кілометрів до неї. А до Демуриного — 3.
За місяць вже тут займуть (росіяни, — ред.). Доки Покровськ тримається, тут, думаю, нічого не буде.
"Де судилося померти, там і помру" — переселенка з Авдіївки Світлана
Буває гучно. Буває, що аж будинок трясеться. Веранда здригається. Сказали, що евакуація, до 20 грудня щоб усі виїхали. А куди їхати, куди? Де судилося померти, там і помру.
У нас собачка Герда є. І її наречений, безхатько. Є такі собаки, що бігають без власників, бо власники повиїжджали і їх покидали. Якщо їхати до переїзду, там хаскі є, що очі білі та блакитні. На вовка схожа. І породиста собачка теж є, вона на Багіру схожа. І люди взяли цуценят маленьких від Багіри — залишили. А самі поїхали. І вони почали по Володимирівці бігати.
"Якщо не вб’ють до весни, то картоплю посаджу" — переселенка з Авдіївки Надія
З 2022 року ми тут. Авдіївку як почали обстрілювати — у мене чотири рази вікна вилітали. То і виїхали ми відтіль. А зараз там не знаю, що відбувається. Аж боляче. Уявіть собі, три квартири втратити, два будинки. Дуже страшно. Все було нормально. Все ж було добре. А потім почалася ця війна... І довелося нам тікати. Можливо, і залишилися б, перетерпіли якось. Але куди ще залишатися? Я повзком по хаті лазила. Боялась. Страшно було. Ну, от виїхали сюди.
Зранку я качок, собачку погодую, потім їсти готую. Якщо весна-літо — на городі. Сад, город саджаємо. Картоплю, у мене теплиці дві: огірочки, помідорчики. Саджаємо для себе. Ось так от і живемо. До зими готові. Якщо не вб’ють до весни, то картоплю посаджу.
Раз було так, що цілий місяць не було світла. Добре, що ми завчасно купили газ, маленький балончик на вісім літрів. Ну, і дрова є. Було, що навіть на печі на вулиці готувала. Сама піч облаштувала і готувала їсти.
Якісь перебої є (зі світлом, — ред.) — магазин для цього є. Малувато завозять, звичайно. Бо всі бояться: вибух там чи що — все пропаде.
Я знаю, що буде капець (коли закінчиться термін для евакуації, перестануть завозити продукти та воду, — ред.). Ну, дощ є. Зберу, почищу (дощову воду, — ред.). І от буду готувати: борщ, супи й тому подібне. А я так і робила. Збираю дощ в одну бочку, а потім беру фільтр, промиваю це все. Роблю, як нормальна вода. І готую: і чай, і супи, і борщі.
За пенсією, щоб отримати, наймаємо машину за 800 гривень, їдемо в Шахтарське і там знімаємо. Ну от, рахуйте: пенсія 3600, а 800 віддала. Це моє залишилося.
По селу прильотів немає. А по окраїнах — аж бігом. Слухаю, там бабахкає, там бабахкає, там бабахкає. Дрони, слухаю, літають. Місцеві майже всі повиїжджали. Залишилися переселенці. Нам кажуть: "Давайте, виїжджайте". Куди їхати? Куди? Ось куди? У мене там ні рідних, ні близьких нікого немає. Ну, куди я поїду? Всіх там поховала. А куди мені їхати? Не хочу я нікуди їхати. Ось тут і залишусь. Заберуть — заберуть. Вб'ють — значить, вб'ють. Мені вже все одно.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
