Павло — старший бойовий медик 25 окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. Армієць на фронті з квітня 2022 року, з перших днів був у піхоті. За час служби переніс десять контузій та чотири поранення. Після чергового — пройшов навчання з тактичної медицини та зараз рятує життя побратимів.
З якими травмами стикаються найчастіше та що найважче для бойових медиків — Павло розповів Суспільному. Далі — пряма мова.
— Коли розпочався ваш бойовий шлях?
Я спочатку потрапив в "учєбку", потім я навчався на фах ПЗРКПереносний зенітно-ракетний комплекс, але коли приїхав, нам жіночка сказала: "А нам такі не потрібні. Обирай: або механік, або стрілок". Потрапив у піхоту. Так в піхоті я півтора року провоював. Спочатку заступник командира відділення, потім командир відділення, командир штурмової групи і далі перевівся в РВПРота вогневої підтримки після поранення чергового.
Ми зайшли на позиції, нас вночі завели, і у мене за ніч три бої штурмові. Нас штурмували, у нас ні боєкомплекту, нічого не залишалося. Я прийняв рішення виводити групу всю: виходив крайній, нас прострілювали, і я відчуваю, що влучили в лікоть. Тоді ще одне поранення дістав, командир каже: "Може досить? Два з половиною роки ти їдеш на фарті".
— Як давно ви на посаді військового медика?
Рік, майже рік. Я поїхав на місяць на навчання, вчився у свого побратима.
У мене був хлопець. Йому наклеїли "оклюзійку", але в нього пневмоторакс був — він не міг дихати. То я йому робив вентиляцію легенів. Довелося трошки палець туди засунути. Бо шкіра сповзла трошки і перекрила цей канал, з якого повітря мало виходити.
Найважче — це заїхати туди (на позиції, — ред.). Взагалі добратися до точки евакуації. Бо все інше, стабілізувати — для медика це не дуже така важка робота. Тяжка робота — це у піхотинців, хлопців — туди навіть заїхати ніяк не можна. Вони "черепахами", цими дронами наземними, то якось виїжджають.
У мене було таке, що дуже "важкий" поранений, я його стабілізував на турнікетах, все зробив. Він почав до тями приходити, вантажили його на бронь (авто, — ред.), то він, мабуть, сам попустив турнікет і на броні не доїжджає. Так цілий день просидів, прочекав евакуацію — живий. Посадив — і зо 30 хвилин він 200-й. Це дуже тяжко.
У нас в РВП — то майже всі осколкові і майже всі від FPV-дронів. Вони не дивляться — медики не медики. Під*ри навпаки намагаються медиків швидше уразити, ніж звичайну піхоту. Щоб не пройшов евак, навіть машини. Якщо "медичка" їде, вони зразу на неї 5-6 дронів посилають.
В основному ми пікапами їдемо, і у нас позаду хлопці, які на позиції заїжджають, то вони з рушницею. А ми з РЕБами їздимо.
Хлопців коли близьких втрачаєш — це дуже важко. Морально я себе налаштовую, що вони десь поїхали. Бо у мене багато таких, дуже багато близьких були — їх більше немає.
Я бачив, що таке "руській мір", я сам кримчанин. Я бачив, як до людей ставляться, бачив, як бізнес "віджимають" у людей, тому не хотів, щоб моя родина, яка тут живе зараз в Україні, жила так само.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
