Медикиня Тетяна на позивний Сура проходить службу в складі 108-ї бригади територіальної оборони Збройних сил України. До повномасштабного вторгнення жінка була рестораторкою. 13 років успішно вела власний бізнес.
Про це йдеться на сторінці у Facebook 108 бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.
Тетяна розповідає, у цивільному життя була рестораторкою, а також цікавилась медициною.
"Сама готувала, сама все робила, мене дуже любили, у мене було чимало моїх гостей, які поціновували саме мою кухню. А медициною я ще в цивільному житті трішки цікавилась. Згодом вже на війні закінчила курси медичних сестер", — каже вона.
Жінка родом з Токмака, що на Запоріжжі. Після повномасштабного вторгнення, розповідає, вивозила людей з окупованого Маріуполя.
"Заїжджали в саме місто, збирали людей по підвалах і вивозили. Багато з них не мали свого транспорту, але тоді ще був проїзд до Запоріжжя і можливість виїхати на українську територію", — каже вона.
Свій ресторан Тетяна пристосувала до потреб біженців: годувала людей та давала місце для ночівлі.
"Згодом потрапила в полон і потім просто, забравши доньку та маму-інваліда, тікала з міста. Бог допоміг: попри всі випробування та загрози, вдалося пройти через фільтраційний табір і добратися до своїх", — згадує жінка.
Після новини про загибель брата, каже, долучилась до війська.
"Брати мене не хотіли, тому що мені було 48 років, але я залюбки підписала контракт. Вже в навчальному центрі зрозуміла, ким я хочу і маю бути на війні, і для чого я сюди йшла", — каже вона.
У 108-й бригаді ТрО жінка пройшла курси бойового медика та медичної сестри. Зараз вона виїжджає на чергування, також задіяна на полігоні як інструктор для бійців. Ще раніше Тетяна працювала в стабілізаційному пункті.
"Вони добре нас навчали, дали багато знань. Нині — це моя робота, і я її люблю! Намагаюсь максимально бути з хлопцями і чим можу допомагати їм. Мій девіз: "Сміливість і вірність!". А ще я глибоко усвідомила, що здаватись нам не можна! Які б ситуації в нас не траплялись... Як би морально чи фізично не було тяжко… Не здаватись! У мене старший син на війні і мала доня з мамою", — каже жінка.
"Моя мрія: мати своє житло, так як я втратила його через окупацію. І вона вже потихеньку збулась. Так що, вірю, що всі мої мрії здійсняться. Звичайно, дуже хочу свій ресторан, адже це — моя улюблена мирна праця", — розповідає жінка.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
