Доула смерті – це людина, яка супроводжує невиліковно хворого пацієнта та допомагає рідним пережити втрату. Така професія з’явилася на початку 2000-х в Америці. У перекладі з грецької "доула" означає "служниця" або "та, що допомагає". За словами Тетяни Перепаденко, з початком повномасштабного вторгнення про цю професію заговорили й в Україні. Жінка – психологиня та сертифікована доула смерті.
Фахівчиня розповіла Суспільному, чому, на її думку, про смерть не говорять та як вона допомагає пережити втрату близької людини.
Що робить доула смерті?
За життя Тетяна неодноразово переживала втрати. Вона розповіла, що прощатися довелося з колишнім чоловіком, батьком та улюбленцем. Жінка пояснила, що бажання допомагати іншим з’явилося під час медитації.
"Для мене підтримка помираючої людини – це про те, щоб бути поряд у тонкому переході з одного стану в інший. Важливо відчувати людину та чути її запитання, страхи й потреби. Важливо давати вихід її емоціям. Доула виступає сполучною ланкою між смертельно хворою людиною та її рідними", – каже Тетяна.
Жінка зазначила, що серед її клієнтів ще не було смертельно хворих людей – вона допомагала лише тим, хто втратив рідних. "Горювати – це природно. Наприклад, якщо жінка втратила маму, то це своєрідний процес сепарації. Через цей стан потрібно пройти. Я підтримую та розділяю емоції, які виникають у людини. Моє завдання – бути поряд без оцінки та без нав’язування своєї думки", – розповідає жінка.
Чому про смерть не говорять
За словами доули, нині її професія потребує популяризації, адже розмови про смерть залишаються табуйованимиТабу – це заборона на певні дії, слова або теми. для суспільства. "Важко донести та популяризувати професію, бо люди мають чималий страх. Вони бояться смерті та розмов про неї. Людям важко, бо ми ж не знаємо, що там, за дверима смерті. У нашому суспільстві прощання з життям дорівнює болю та горюванню", – каже Тетяна.
Проте жінка переконана, що говорити про кінець життя потрібно – це допомагає в першу чергу смертельно хворому пацієнтові.
"Для помираючої людини важливо говорити про смерть, але часто трапляється так, що близькі уникають цієї теми. Говорять: "Ой, давай не будемо про це говорити. Ти ще житимеш сто років". Такі фрази ніби закривають двері до необхідного людського контакту", – пояснює вона.
Помилки під час прощання
Тетяна зауважує, що через необізнаність люди часто можуть ненавмисно нашкодити рідним.
"Якщо людина має захворювання, яке перебуває на останній, невиліковній стадії й приведе до смерті, – її сенсорні відчуття змінюються. Наприклад, небажано класти свою руку поверх руки людини, яка має невиліковний недуг. Такі доторки можуть бути для хворого болючими, пекучими чи тяжкими. Іноді помираюча людина навіть висмикує свою руку", – пояснює жінка.
Доула радить, як бути в такій ситуації.
"Якщо людина не проти, то краще покласти свою руку під руку того, хто помирає – це буде набагато краще", – додає вона.
Тетяна розповіла, що робота доулою смерті кардинально змінила її життя.
"Нині змінилася якість мого життя. Я стала цінувати те, що відбувається тут і зараз. Я прийняла те, що ми всі колись помремо. Я теж боюся смерті, але тепер можу вільно про це говорити. Прийшло розуміння цінності та якості контакту з людьми, які мене оточують, насолоди від простих речей та вміння бути в моменті", – каже доула.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
