Олександр — онкоторакальний хірург одного з медзакладів Дніпропетровщини. Майже пів життя він пропрацював у лікарні. Вже 35 років чоловік рятує життя людей, а з 2014 року — оперує військових. Провів понад 7 тисяч операцій.
Про те, як прийшов у хірургію, як з мирного онколога в одну секунду став торакальним хірургом і які знання передає своєму сину — Олександр розповів в інтерв'ю Суспільному.
"Розумів, що стану лікарем"
За словами Олександра, те, що він стане лікарем — розумів ще з дитинства, адже його батько працював хірургом широкого профілю.
"З дитинства пам'ятаю його хірургічну практику, як приїздила до нас "швидка допомога" — батько збирався і йшов працювати. Я виріс на цьому. Лікарська професія — вона є благородною і глибинною. Коли я закінчував школу, вже розумів, що стану лікарем. Хірургія для мене – це сенс мого життя. Я оперую понад 35 років, десь 200 операцій на рік. Хочу сказати, що кожне життя, яке ми рятуємо, варто уваги", — зазначив хірург.
Виклики війни
З 2014 року Олександр оперував й поранених військових, але масштаби прооперованих змінилися з початком повномасштабного вторгнення. За місяць до великої війни у лікаря народився син Степан.
"На той час доньці Софії було вісім років, дружина Марина закінчила магістратуру... І тут 24 лютого зранку вибухи. Я зрозумів, що це війна. З мирного онколога в одну секунду став таракальним хірургом. Постали нові виклики. У нас лікарня на тисячу ліжок. З першого дня війни почали поступати поранені, травмовані. Їм треба було надати допомогу", — розповів лікар.
Він додав: тоді на приймальному відділенні ухвалювали рішення колективно — як організувати прийом пацієнтів, котрі поступали потоком. При цьому Олександр хвилювався за родину. Було й таке, що дружина з дітьми приїздили до нього на чергування, аби не залишатися самими вдома.
"Поставали професійні виклики, адже спеціалістів з бойових травм було вкрай мало. Однак поступово ми прийшли до тями, ми стали кваліфікованими. Я вважаю, що українська медицина загалом зараз має найкращий світовий досвід в лікуванні бойової травми. Ми можемо пишатися тим, що вистояли, сформувалися і знаємо, що робити", — додав Олександр.
Шеврони на знак подяки
Хірург каже: врятовані військові віддячують йому шевронами. Усіх пацієнтів він пам'ятає, а надто — деяких бійців.
"Шаман, двохметровий хлопець, про якого я буду пам'ятати все життя. Це був в квітень 2023-го року, коли його привезли пораненого з Харківського напрямку. У нього було поранення грудної клітки, бронежилет його не врятував. Поранені ліва й права легені, руки, ноги. Його довезли в реанімобілі, відразу до реанімації — на штучну вентиляцію легенів, він втратив багато крові. Єдиний шанс для нього зупинити кровотечу. Треба було оперувати, а тиск не дозволяв. Наші реаніматологи зробили все для того, щоб якось його відновити. Він вижив. Доправили його потім в Київ доліковуватися", — згадав Олександр.
Він зазначив: вдячний військовим і пишається тим, що має можливість лікувати тих, хто стримує російську навалу.
Мріє, щоб син став лікарем
Чоловік зазначив: джерело його натхнення — родина. Мріє, аби його стан теж став лікарем.
"Мабуть, кожен батько в своєму синові бачить продовження. Я хотів би, щоб Степан став лікарем. Буде він лікарем чи хірургом — час покаже, але частинку свого серця я йому віддаю", — говорить Олександр.
Лікар додав: нині головним пріоритетом в роботі лишається надання медичної допомоги пораненим та травмованим, а також онкологічним хворим.
"У нас є пацієнти з окупованих територій, є переміщені особи. Ми свідомі того, що це наш обов'язок", — сказав він.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
