Володимир на позивний Кук – командир стрілецького взводу 108 бригади територіальної оборони. Долучився до війська за декілька днів до свого повноліття, воював на Донецькому та Запорізькому напрямках. У 19 років юнак став командиром роти, до того півтора року був головним сержантом. Нині обіймає офіцерську посаду командира стрілецького взводу.
Про те, як готувався до війни, бойовий досвід і чому молодим потрібно йти в армію — військовий розповів в інтерв'ю Суспільному.
"Не було вагань, тому що знав заздалегідь, що війна буде... Я одним із перших побачив, коли у 2014-му почалася війна. Тоді мені було 10, я вже тоді розумів, що щось йде не добре. Що чомусь наші родичі з Росії на нас дуже сваряться по скайпу. В Центурію (українська молодіжна громадська організація, пов'язана з 3-ю окремою штурмовою бригадою — ред.) пішов, коли мені 15 було", — розповів Володимир.
За його словами, за пару днів до свого 18-річчя долучився до війська, це було у перші дні повномасштабного вторгнення.
"Було бажання потрапити до армії, навіть якщо б не почалася повномасштабка. Але розуміння – куди і на що я підписався, все ж таки на той момент не було. Перше, що спитав мій перший командир роти, коли ми стояли на базі і я тільки отримав свій кулемет: "Вовчик, нафіг воно тобі треба, навіщо ти сюди прийшов?". І в такому дусі вже четвертий рік я те саме чую", — говорить військовий.
Він додав: зарахований був як старший стрілець стрілецького відділення стрілецької роти. Перше бойове хрещення пройшов у Великій Новосілці в Донецькій області.
"Це були масовані мінометні артилерійські обстріли танками. Якщо я не помиляюсь, в той день прилетів навіть... Заходить командир взвода, досвідчена людина, і каже: "Панове, не питайте, що по нам летить, бо по нам летить все. Починаючи від 82-го міномету, закінчуючи танками", — розказав Володимир.
У травні 2022 року, каже боєць, отримав легку контузію, після чого пів року прослужив у тилу. Далі — проявив ініціативу, мав бажання поділитися своїм хоч і невеликим, проте бойовим досвідом, тож заступив на посаду головного сержанта стрілецької роти.
"Мені дали особовий склад, я займався бойовою підготовкою. Ми виходили на Запорізький напрямок... Я дуже загорівся сержантським корпусом, коли був у Великобританії. Дуже хотів рости саме по сержантській вертикалі, тому що офіцер – це більше про планування. А сержант – це тут, це на місці. Це організація, це взаємодія з людьми, це контроль, це бойова підготовка", — говорить Володимир.
У 19 років юнак став командиром роти, мав у підпорядкуванні 78 людей. Прослужив так пів року.
"Так склалися обставини, що довелося стати. Але не хотіли ставити: "Ну куди? В 19 років зарано". З плюшок – якщо сильно накосячиш, можуть тобі простити, сказати, що малий ще. Ще дуже смішно, коли мені військові кажуть: "А де ти був в 2014-му?". А я кажу: "Я в 4 класі був, малюнки тобі в АТО малював", — каже Кук.
Нині Володимир — командир стрілецького взводу.
"Чому потрібно йти в армію? Тому що війна — це справа молодих. Діди звісно виграють війну, але ми також там потрібні. Зараз держава забезпечує ті умови для молоді, які дійсно гідні. Є чіткі терміни, пільги, мільйон дають. Зараз дуже багато зради несеться, що до того мільйона ще треба дожити. Ну панове, давайте так. Я четвертий рік на війні, це питання дуже риторичне. Тебе можуть вбити раніше. Так і в Дніпрі вбити можуть. "Шахеди" також прилітають", — говорить військовий.
Він зазначив: його особиста мотивація бути на війні — мати змогу в подальшому спокійно навідати могили рідних, виховувати власних дітей і мати домівку.
Вдома на Володимира чекають мати та дружина, з якою познайомилися під час навчання, а побралися — під час війни.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
