З 18 по 25 квітня у Києві пройде третя едиція фестивалю ЛҐБТКІА+кіно Sunny Bunny. Одним із головних завдань фестивалю є представлення й розкриття спадщини кіно з тематикою ЛҐБТКІА+ з усього світу, зокрема в Україні та Східній Європі.
Готуючись до нової едиції фестивалю Sunny Bunny, Суспільне Культура пропонує згадати, якою є історія квір-кіно в Україні і як висвітлення цієї теми змінювалося впродовж років.
Про роль ЛГБТК+кіно та квіркодинг
Кіно — це не лише спосіб відволіктися чи прожити яскраві емоції, а й потужний інструмент впливу на свідомість, культуру та суспільні цінності. Репрезентація спільноти ЛГБТК+ на екрані відіграє ключову роль у формуванні розуміння, емпатії та прийняття. Через фільми можна змінювати суспільні настрої, надавати голос і видимість маргіналізованим групам, а також долати стереотипи й упередження.
Окрім цього, фільми, що мають тематику ЛГБТК+, також можуть бути важливими для представників самої квір-спільноти. Емоційне залучення в історії персонажів, які відображають їхній досвід, може стати підтвердженням і підтримкою, що пропонують відчуття належності та самоствердження.
На жаль, протягом десятиліть у світовому кінематографі зображення одностатевих стосунків було табуйованим. На цьому підґрунті з'явився такий феномен як квіркодинг. Квіркодинг (або ж квір-кодування) у кіно — це зображення персонажів із рисами чи поведінкою, що асоціюються з ідентичністю ЛГБТК+, без прямого зазначення їхньої сексуальної орієнтації чи гендеру.
Квіркодинг часто використовували для обходу цензурних законів, що дозволяло показувати героїв ЛГБТК+ на великих екранах. Водночас квір-персонажів часто зображували як лиходіїв. Найвідоміший приклад "квіркодингу як лиходійства" у попкультурі уособлюють персонажі мультфільмів Disney. Наприклад, такі герої? як Урсула з "Русалоньки", Шрам із "Короля Лева", Джафар з "Алладіна" та Гастон із "Красуні та чудовиська" є закодованими квір-персонами. Усіх цих пероснажів створив аніматор Андреас Дея, який є відкритим геєм. У них усіх проявляються манеризми, драматичність та ексцентричність, які часто вважають ознаками квір-кодування.
Однак важливо зазначити, що квіркодинг часто ґрунтувався на стереотипах. Хоча ці персонажі й створювали рідкісну видимість ідентичності ЛГБТК+ в ті часи, коли пряма репрезентація була неможливою, їх часто подавали крізь гетеронормативну, а іноді й гомофобну призму. Такі риси, як яскравість, емоційна нестабільність, хижацька поведінка або лиходійство, використовували для позначення квір-ідентичності, посилюючи ідею про те, що люди ЛГБТК+ є девіантними, аморальними та негідними довіри.
Проте квіркодинг не є частною суто західного кінематографу. В українському кіно також можна знайти низку прикладів, які відповідають цьому визначенню. Напркилад, у серіалі "Моя улюблена страшко" (2021) є персонаж Мирослав Бреславський (Сергій Кияшко) — креативний директор косметичної компанії Bon Visage. Його героя можна порівняти з героєм Стенлі Туччі у фільмі "Диявол носить Prada". Мирослав транслює образ "діви на робочому місці": він багато кричить, розмахує руками, при цьому робить це все манірно та навіть комедійно. Водночас він має почуття смаку і творче бачення — риси, які також стереотипно асоціюються з квір-ідентичністю.
Інший приклад квіркодингу в українському кіно — фільм "Віддана" (2020). Знята за мотивами роману Софії Андрухович "Фелікс Австрія", стрічка розповідає про двох дівчат — Адель і Стефанію, яких після пожежі виховують як сестер у домі лікаря. З роками між ними виникає складний зв'язок, що поєднує дружбу, ревнощі, залежність і боротьбу за власну ідентичність на тлі суспільних змін.
Протягом усього фільму відчувається тема загравання з мотивом лесбійських стосунків (хоча й ніколи не підтверджується до кінця). Зв'язок героїнь виходить за межі простої дружби чи "сестринства": Стефанія одержима Адель, ревнує її до чоловіка, стежить за нею, піклується з майже болісною інтенсивністю. Їхнє спілкування наповнене емоційною напругою, поглядами, дотиками, які можна інтерпретувати як прояв пригніченої романтичної чи еротичної прив'язаності.
Схожі мотиви можна побачити й у фільмі "Між нами" (2023) — психологічному трилері, в основі якого лежать аб'юзивні стосунки двох жінок (головні ролі зіграли Ірма Вітовська та Анастасія Пустовіт). Глибока емоційна залежність між персонажками може бути інтерпретована як завуальовна романтична або еротична залежність.
Тобто квіркодинг — це насамперед інструмент, який упродовж десятиліть дозволяв хоч якось висвітлювати історії ЛГБТК+ в умовах цензури чи суспільної неприйнятності. Проте з часом з'являється потреба у відвертішій, чеснішій репрезентації, без натяків і маскування. Саме таку спробу робить перший український фільм, що відкрито показує одностатеві стосунки.
"Сафо. Кохання без меж": перший український фільм про стосунки ЛГБТК+ та "поховайте ваших геїв"
У 2008 році у прокат вийшов український фільм "Сафо. Кохання без меж". Режисером ставв британець Роберт Кромбі, але фільм повністю зняли в Україні, зокрема в Криму. Та повністю за українські гроші — 1,95 мільйона доларів, що на той час зробило "Сафо" найдорожчим некопродукційним фільмом за всю історію українського кіно.
Історія переносить глядацтво у 1926 рік та розповідає про любовний трикутник між парою американських молодят — Сафо, спадкоємицею мільйонера, Філом, художником, — та дочкою російського археолога, Хеленою. Цей любовний трикутник повторює історію поеми старогрецької поетеси Сафо, яка була відома своїми романтичними стосунками з жінками. Окрім того, події стрічки розгортаються на острові Лесбос — там, де колись жила Сафо. Власне, від назви цього острова і походить термін "лесбійка".
Розвиток романтичних стосунків між головними героїнями подається максимально зважено та природно. На початку історії Сафо не одразу приймає той факт, що закоханість між двома жінками — це щось абсолютно нормальне. Але більша частина фільму — діалоги та розмірковування про природу людського потягу, сексуальних зв'язків і любові. У фільмі немає жорстоких чи драматичних сцен, де героїнь би не приймали за їхню сексуальну орієнтацію. Так, деякі персонажі дивуються цьому "повороту подій", особливо наречений головної героїні Філ. Йому важко прийняти роман між Сафо та Хеленою, але його почуття скоріше пов'язані з ревнощами, а не огидою чи гомофобією.
Попри доволі прогресивне (для свого часу) зображення гомоеротичних стосунків у "Сафо", фільм все ж таки не позбавлений кліше та стигм. Головним чином це стосується стилю зйомки еротичних сцен між жінками.
У репрезентації квір-стосунків часто виникає подвійний стандарт: коли секс між двома чоловіками подається як щось брудне та огидне, натомість зв'язки між жінками стають чимось неймовірно прекрасним та естетичним. Ці подвійні стандарти глибоко вкорінені в чоловічому погляді Спосіб зображення жінок у мистецтві та медіа з гетеросексуальної чоловічої перспективи, коли жінок показують як об'єкти чоловічого бажання, а не як повноцінних, незалежних суб'єктів. Він часто зводить жіночі образи до того, як вони виглядають, або як вони слугують для задоволення глядача-чоловіка.та гетеронормативній фетишизації: лесбійську близькість часто показують привабливою для чоловічого задоволення, тоді як близькість між чоловіками загрожує традиційним уявленням про маскулінність і владу.
У "Сафо" є ця проблема. Лесбійський секс показують як щось романтизоване та меланхолійне. Ось жінки цілуються, млосні подихи, і на фоні — океан. В одному кадрі у головної героїні буквально стікає сльозинка, поки вони кохаються. Під час усього процесу над героїнями кружляють чайки, і в момент "глибокого видиху" жіночий стогін накладається на крик чайки.
Але у "Сафо" також можна побачити ще один елемент, який часто використовується в історіях про квір-персонажів. Це смерть одного з героїв у парі. Цей поворот сюжету є настільки популярним в історіях на тему ЛГБТК+ , що має окрему назву — "поховайте ваших геїв". Його часто можна побачити і в американському, і в європейському кіно, коли задля драматичності автори не дають своїм персонажам щасливого фіналу. Хтось помирає або ж один з героїв повертається до гетеросексуальних стосунків, або ж пара не може бути разом з будь-яких інших причин. Як приклади із закордонного кіно можна згадати "Горбату гору" (2005) та "Мій особистий штат Айдахо" (1991).
І все ж таки, "Сафо. Кохання без меж" — це перший український фільм, який був зосереджений на темі гомоеротичних стосунків і розгорнуто досліджував їх. Здавалось би, що, маючи такий сильний старт, українське кіно має всі шанси й надалі відрефлексувати тему квір-стосунків й робити це все краще та цікавіше. На жаль, не склалося.
Сучасні українські фільми про ЛГБТК+
У 2021 році одним із переможців 17-го пітчингу Держкіно став проєкт "Мій юний принц", який автори позиціювали як перший український фільм ЛГБТК+. Хоча "Сафо" можна назвати першим фільмом незалежної України на тему ЛГБТК+, головні ролі там, все ж таки, зіграли американські актори та росіянка. Та й сам режисер був не українцем. "Мій юний принц" же мав українську команду, а в центрі сюжету — підліток, у якого зав'язується роман з іншим юнаком.
Своєю перемогою в пітчингу "Мій юний принц" створив справжній скандал. Наприклад, Офіс президента отримав заяву, підписану 60 народними депутатами, про неприпустимість держфінансування фільму. Тодішній член парламентської фракції "Слуга народу" Олександр Качура критикував постер стрічки, де було зображене християнське розп'яття.
Також було звернення до прем'єр-міністра Дениса Шмигаля, підписане 120 депутатами різних фракцій, з вимогою скасувати виділення грошей на "Мій юний принц". На момент 2025 року фільм досі не зняли — через повномасштабну війну та кризу Держкіно.
Проте у 2024 році в український прокат все ж таки вийшов фільм, який висвітлював тему ЛГБТК+ — "Уроки толерантності" режисера Аркадія Непиталюка. Фільм став екранізацією п'єси "Гей-парад" Ігоря Білиця, а світова прем'єра стрічки відбулася на Талліннському кінофестивалі. Наразі "Уроки толерантності" можна переглянути на Netflix.
"Уроки толерантності" — це світла та дотепна комедія, яка розповідає про звичайну українську сім'ю. Родина записується до участі в програмі, що обіцяє позбавити їх від гомофобії. Для цього з ними житиме активіст ЛГБТК+. У стрічці багато іронії та висміювання гомофобії, але це не злий чи зверхній гумор. Головні герої мають цілком поширені стереотипні уявлення щодо представників квір-спільноти, і неабияк дивуються, коли виявляється, що геї — це такі ж звичайні люди, як і вони. Більшість комедійних моментів у фільмі якраз і побудовані на цьому протиставленні стереотипів та реальності.
Попри випадки агресивних гомофобних коментарів та вандалізм, фільм "Уроки толерантності" тепло прийняли критики та аудиторія.
Говорячи про повнометражні українські фільми на тему ЛГБТК+, варто згадати стрічку "Королеви радості" режисерки Ольги Гібелінди, що стане фільмом — відкриттям третього Sunny Bunny. Документальний фільм розповідає історію трьох українських квір-персон:
- Монро — ікону української квір-сцени;
- Артура Озерова aka Aura — дрег-артиста й військового;
- Олександра Даніліна aka Marlen Scandal — легендарної постаті української дрег-культури.
Хоча повнометражних квір-історій в українському кіно поки не вистачає (на момент 2025 року їх можна нарахувати лише чотири), не варто забувати про короткі метри та серіали. З найвідоміших українських короткометражних фільмів на квір-тематику можна згадати "Сусіда по кімнаті" Євгена Слупчука, "Чачьо" Віталя Гавури, "Домашні ігри" Аліси Коваленко, "Котиків" Жанни Озірної, і це далеко не повний перелік.
У червні 2024 року онлайн-кінотеатр Takflix також презентував добірку короткометражних фільмів "Вірність квірності". У неї увійшли 8 стрічок про різноманіття, вміння бути собою та проблеми, з якими стикається спільнота ЛГБТК+.
Окрім того, засновниця Takflix — режисерка та продюсерка Надія Парфан — у 2023 році представила на кінофестивалі Берлінале свій короткий метр "Це побачення". Стрічка зосереджена на житті Києва під час повномасштабного вторгнення, але у ній також є зображення квір-пари.
Через те, що короткометражні фільми дешевші та швидші у виробництві, більше авторів та авторок е цій формі розповідають історії про квір-спільноту. І можна побачити, як за останні роки сегмент короткометражного кіно справді обріс великою кількістю історій про гомоеротичні стосунки, сексуальну ідентичність і не тільки.
Наприклад, з 2024 року фестиваль Sunny Bunny проводить пітчинг короткометражних фільмів тематики ЛГБТК+. Завдяки головному партнеру конкурсу кінопроєктів Jagermeister переможець отримає 80 000 гривень на втілення свого творчого задуму. Минулого року переміг проєкт "Серпанок" режисера Юри Катинського.
Окрім того, в останні роки можна побачити появу різних квір-персонажів в українських серіалах. Наприклад, у "Перших ластівках", де одна з сюжетних ліній прямо пов'язана з досвідом хлопця-гея, чи в "Секс, інста, ЗНО", де ламається стереотип про те, що якщо у сюжеті є дві лесбійки, то вони обов'язково мають бути разом.
У таких серіалах, як "Перші дні" та "Перевізниця", окремі серії присвячені темі ЛГБТК+. Наприклад, у "Перших днях" це епізод "Мами", який розповідає про те, як пара двох жінок та їхній маленький син проживають перші дні повномасштабного вторгнення. У "Перевізниці" це серія "Хлопець-скрипка", у якій висвітлюється тема прийняття орієнтації своїх близьких і того, що представники квір-спільноти так само є на фронті та захищають свою країну.
Аналізуючи зображення спільноти ЛГБТК+ в українському кіно можна помітити позитивний зсув. Якщо раніше в українському кіно чи серіалах й були представлені персонажі ЛГБТК+, то їхнє зображення було максимально завуальоване або ж їх часто зображували через шкідливі стереотипи, як комічних чи маргінальних героїв. Проте гнівні листи президенту чи вандалізм не зупиняють українських кіномитців від створення сюжетів про квір-персонажів. Ці історії навіть починають потроху виходити за межі того, як важко бути представником ЛГБТК+, і зображувати ширший, побутовий контекст. Як, наприклад, у вже згаданих "Перших днях" чи "Перевізниці".
Залишається тільки сподіватися, що ці сюжети продовжать розвиватися й надалі, матимуть сильне та гідне фінансування. Гнівних листів ставатиме все менше, а розкуплених квитків у кінотеатрах — більше.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
