У Національному центрі театральних мистецтв імені Леся Курбаса 28 листопада відбулася прем'єра танцювальної вистави "Стежки", яка висвітлює теми самотності та самопізнання.
Постанову створила танцювальна компанія Kwinty. Зазначають, що "Стежки" — це експериментальний проєкт, який об'єднує хореографію, звуковий дизайн, інтерактивні технології та візуальне мистецтво. Ба більше, команда запропонувала глядачам унікальний аудіовізуальний досвід, у якому дія на сцені впливала на звуковий супровід за допомогою датчиків.
Суспільне Культура відвідало показ та поспілкувалося з режисеркою Аллою Поляковою про створення й сенси цього перформансу.
Як виник задум цього перформансу?
Мені давно було цікаво створити виставу на межі дисциплін. Десь протягом року я досліджувала можливі прийоми й техніки — часом ходила на майстер-класи, а у відрядженнях спостерігала, як працюють у Данії, Фінляндії, Польщі. Я відчула свою місію — розвивати танцювальний театр в Україні, а також розширювати діапазон театру зокрема й сприйняття мистецтва загалом.
Восени я взяла участь в ідеятоніІдеятон — це інтенсивний захід для генерації інноваційних ідей, де учасники в командах працюють над розв'язанням конкретних завдань у визначений час. від "Культурних понеділків"Програма підтримки культурних діячів від ГО "Простір 500" та Urban Space., присвяченому поєднанню культури й урбаністики. Це був зовсім новий досвід для мене. На ідеятоні в мене було три дні на розробку та презентацію ідеї — так і виник задум "Стежок". На цьому ж проєкті я підібрала частину команди, яка допомогла втілити перформанс.
Так я отримала зовсім невеликий грант у розмірі 30 тисяч гривень. Реалізувати мою ідею, проєкт такого рівня, просто нереально за таку суму, але я зробила це. Мені подобається інколи працювати в таких умовах — це хороша школа, яка загартовує.
Мені було цікаво зробити дещо автобіографічний проєкт, який водночас працює з темою міста. Було трохи важко на початку це "заметчити", але я зробила якісне дослідження, перечитала багато інформації. Я зупинилася на темі самотності — і захотіла створити певну історію. По суті, я стала авторкою лібрето танцювальної вистави.
Ця постановка зібрана зі шматочків моїх вражень, спогадів, думок. Референсами для неї також стали деякі фільми, книжки, локації тощо. Я люблю давати собі свободу в цьому, спонтанно доповнювати задум. Дуже багато деталей до останнього залишаються невідомими — я даю собі можливість помічати їх вже в процесі роботи. Це трохи тригерить нових учасниць команди, але пізніше вони розуміють, що так я спонукаю їх до власної роботи й розробки. Зокрема, в цій виставі ми досить швидко вийшли на чудовий творчий діалог, у якому пропонувала не лише режисерка, а й артистки. Думаю, так виходить цікавіший та більш якісний результат.
Яке значення ви вкладаєте в цю постанову? Про що вона для вас, які сенси несе?
Вистава "Стежки" — про набуття сили та самості, про подолання внутрішньої кризи в процесі становлення. Я звернула увагу на те, які динамічні процеси відбуваються наразі в нашому суспільстві: люди їдуть, повертаються, ідуть воювати. Я досліджувала, як людина формує місто і яка взаємодія тут відбувається, які внутрішні процеси переживає людина.
У виставі залучені троє танцівниць: вони уособлюють індивіда, який проходить шлях визнання власної самотності та пошуку самості. Стикнувшись із кризою (тут вона досить абстрактна, глядач може інтерпретувати по-своєму), ліричний герой постає перед змінами. Нові обставини змушують діяти по-новому, ухвалювати нові рішення.
У постанові мені було важливо працювати з принципом тривання, який активно використовував у своїй роботі Лесь Курбас; передати знання про ці стани.
Хореографія створювалася після ретельних розмов, у яких ми визначали: що є ці стани, які вони на колір, запах і звук. Я — синестет, для мене важливо, аби команда розуміла й — ще важливіше — відчувала такі речі.
Я спочатку не планувала додавати ліричного героя, мали бути тільки самість та самотність. А потім відчула, що герой потрібен — і почала танцювати. Це перша вистава, яку я ставлю і в якій сама танцюю.
Розкажіть про танцівниць, які залучені у виставі.
Цього разу ми працювали з Яною Хамулою та Анастасією Синельниковою. Це наша перша вистава в такому складі. Вони пройшли кастинг — і я задоволена своїм вибором. За фахом дівчата професійні хореографині, і це дуже відчувається: вони навчені говорити тілом, ба навіть розказувати ним історії. Мене дуже підкупила їхня уважність, інтуїтивність і непідробний інтерес під час роботи.
У виставі "Стежки" танцівниці в реальному часі стали співавторками музичного супроводу. В описі зазначено, що для цього ви використовували датчики. Як працювала ця технологія?
Усіх секретів розкривати не стану, але скажу, що ми наймали людину, яка прописувала код. У режимі реального часу відбувається вплив на звук. Як режисерка, я мусила визначитися, де розставляти акценти й взаємодіяти зі звуком, а також підібрати характер змін та діапазон, який вдало підкреслить задум.
До речі, на одній з останніх репетицій ми помітили, як класно в програмі виглядає картинка з датчиків руху, і вирішили вивести її на проєктор.
Що ще варто знати про музичний супровід у "Стежках"?
У виставі звучать треки українського композитора та військового лікаря Данила Більдія. Раніше він був на передовій, зараз перебуває в безпечнішому місці. Для написання музики до цієї вистави ми влаштували справжню експедицію — поїхали у Витачів на Київщині. Дуже люблю це місце, воно мене надихає.
Чи все задумане вдалося під час вистави? Можливо, є аспекти, які ви б хотіли вдосконалити в наступних показах?
У день вистави ми працювали в досить складних умовах. Коли мав бути прогін і фотозйомка вистави, електроенергії не було 7 годин — врятував генератор. Через знеструмлення виступ довелося перенести на годину, я особисто розсилала імейли про це. Ба більше, ми з дівчатами гримувалися під ліхтариками — добре, що за 15 хвилин до початку світло з'явилося і можна було хоч трохи поправити макіяж.
Втім, це додало мені впевненості. Наприклад, зросла особиста мотивація займатися театром в Україні під час війни. Зараз як ніколи важливо формувати нові контексти, зокрема культурні.
Ви також стали продюсеркою вистави. Які ваші враження від цього аспекту організації?
Як продюсерка я хочу відзначити нашу аудиторію. До нас завітали Олександр Маншилін з Платформи сучасного танцю, керівник відділу театральних та міжнародних проєктів Національного театру імені Марії Заньковецької Олександр Фоменко, психотерапевтка-блогерка Євгенія Стрілецька, комік Дмитро Білоус.
Для мене це показник певного рівня компанії, яку я заснувала трохи більш ніж рік тому. Kwinty Dance Company — це вже певне ком'юніті людей, які цінують танець, досліджують нові течії та підходи в театрі, цікавляться філософією, яка за цим стоїть. Мені цікаво спостерігати як загальну динаміку зараз в Україні, так і розвиток окремих студій. А ще я щаслива творити вистави, які тілами розповідають історії душ.
Що було найважче в підготовці до прем'єри?
Мабуть, найскладніше було працювати з незнайомою командою. Двох людей я буквально зустріла на ідеятоні, де за правилами ми мали працювати разом.
Зокрема, це була графічна дизайнерка Аня, якій лише 17 років. То її перший театральний проєкт, але я побачила в ній хист і неабияке бажання долучитися до команди. Також ми працювали із саунд-дизайнером, який постійно не виконував поставлені завдання, навіть коли вони були дуже прості, як-от зібрати всі треки в один. Це все досвід. Я ще раз відчула, як важливо визначати мотивацію всіх учасників команди на початку.
Ще один виклик полягав у тому, що для реалізації цього перформансу однозначно потрібно було більше людей. Я б хотіла, щоб у нас ще були окремі члени команди для продажу квитків, комунікацій та піару тощо. Також я б не відмовилася від особистої асистентки. Гадаю, найближчим часом ми відкриємо нові позиції, тому якщо хтось хоче долучитися до Kwinty — наша компанія відкрита до співпраці.
Загалом я дуже радію, що вистава відбулася. Ми плануємо наступні покази в Україні й запрошуємо глядачів до перегляду!
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
