Позиція куратора міцно закріпилась у системі сучасного мистецтва. Якщо раніше центральною фігурою виставок був художник чи група художників, то з другої половини минулого століття ситуація змінюється. Тоді термін "куратор" виникає у його сучасному значенні. Тобто коли він трактується як провідник між ідеями художника, інституцією та публікою.
Згодом виникає фігура "куратора-знаменитості" ('celebrity curator’), до числа яких належать імена з хрестоматійної книжки “Коротка історія кураторства” від не менш зіркового куратора наших днів Ганса-Ульриха Обриста. Суспільне розповідає, чому фігура куратора сьогодні одна з ключових у художньому процесі, та яким є шлях створення виставкового проєкту.
Одна з дослідниць сучасного кураторства, Доротея Ріхтер, ділиться цікавими спостереженнями щодо пози, яку у 1972 році прийняв Гаральд Зееман (так званий “батько кураторства” та куратор однієї з найбільш впливових виставок мистецтва у світі “Документа 5” (1972)). Ця поза визначила професійний образ куратора-автора виставки як автономного та креативного діяча, що організовує проєкти незалежно від інституцій. Ріхтер віднаходить цікаву фотографію Зеемана, що сидить наче на троні в оточенні художників довкола. “Те, що Зееман сидить невимушено, розвалившись у кріслі, дає зрозуміти, що тут є той, хто може дозволити собі вільностіЦитата з книжки “Художники й куратори — конкуренти, співавтори чи колеги?” Доротеї Ріхтер, с 75.”
Саме у 1972-му Зееман вперше самостійно обирав художників для проєкту (хоча раніше це робила комісія), а окремі роботи художників для нього стали лише смальтами власної кураторської мозаїки – візуальним проявом його світогляду.
Таке становище, звісно, не могло не обурювати самих художників, для яких амбіції Зеемана видавались захопленням їх території. Так, функції, що раніше виконували художники в організації виставки, поступово були підхоплені кураторами, на яких сьогодні вчаться у вищих навчальних закладах і для яких влаштовують курси неформальної освіти. В Україні цю можливість надають декілька офлайн- та онлайн-платформ, серед яких Київська академія медіа мистецтв (КАМА), “Прожектор”, “Skvot”.
Необхідність навчання виникла тоді, коли стало зрозуміло, що набір функцій незалежного куратора (який не виступає від інституції, як-от музей, артцентр чи галерея) досить широкий. Куратор вільно орієнтується в історії, теорії мистецтва та сучасних тенденціях, мусить постійно тримати руку на пульсі подій у світі. До цього додається необхідність бути кмітливим менеджером та завзятим дипломатом, маневруючи щонайменше між різними агентами у процесі створення виставки. Та яким приблизно є цей шлях і хто такі ці агенти?
1. Художники. З ними обговорюють концепцію, укладають орієнтовний список робіт для експонування або погоджують створення нових, консультуються щодо ключових рішень. У процесі підготовки виставки куратору важливо особисто контактувати з художниками, бо перевтома, неочікувані зміни та хвилювання можуть даватись взнаки;
2. Партнери. До них належать інвестори, інституційні та інформаційні партнери. Куратору необхідно враховувати їх вимоги та інтереси;
3. Партнерська інституція, у якій відбувається кураторська виставка. Це може бути музей, артцентр чи галерея зі своєю стратегією, виставковою програмою, завданнями (скажімо, представляти лише комерційне мистецтво тощо). Тобто, якщо ви хотіли б показати традиційні натюрморти у галереї, що працює переважно із інсталяцією чи перформансом, то вам навряд чи вдасться домовитись;
4. Державні фонди. Вони надають грантову підтримку, якщо ваша заявка відповідає їх пріоритетам, а потім чекають на звітування по завершенні проєкту;
5. ЗМІ. Для журналістів важливо підготувати престур, влаштувати зустрічі з художниками, надати текстові, візуальні матеріали для розповсюдження та прокомунікувати ідею виставки;
6. Критики. Вони коментують виставку з позиції її значення для художнього процесу та інтеграції у те, що вже було сказане в мистецтві;
7. Широка аудиторія. Їх треба заохотити відвідати виставку, а ще краще - повернутись на неї;
8. Команда. Люди, які працюють над виставкою: менеджери, піарники, автори текстів, графічні дизайнери, архітектори, а подекуди – водії та будівельники.
9. Видавництво. У випадку, якщо до проєкту готується друкований каталог або книжка.
Звісно, у кожного із агентів різна залученість та інтереси. Коли ці інтереси конфліктують, відповідальність за винайдення компромісу бере на себе саме куратор. Як говорить вищезгаданий Ганс Ульрих Обрист: “Куратор – це той, хто має владу поєднувати точки”. Бути куратором – вміти встановлювати зв’язки на різних рівнях, мати високий рівень комунікативних навичок та щоденно працювати над собою. Бо основний інструмент для роботи куратора – це він сам, його особистість та досвід.
Після вернісажу робота куратора не завершується, адже з моменту відкриття куратор проводить екскурсії, бере участь у публічній програмі, спілкується з журналістами. На куратора спрямовується увесь фокус уваги. Так куратор став публічним інтелектуалом. Проєкт закінчується тоді, коли відбувається демонтаж усіх творів. Експоновані твори повертаються до художника або нових власників, а куратор звітує перед партнерами та фондами.
Сьогодні у художників паралельно з мистецькими є завдання, пов’язані із пошуком кураторів (хоча і куратори звертаються із запрошенням взяти участь у проєкті), комунікацією з ними, обговоренням концепцій, експозиційних рішень. Натомість куратори здійснюють studio visit (відвідування майстерень), щоб ознайомитись із художньою практикою та зробити відбір робіт, а опісля формують концепцію.
Сучасні українські художники акцентують на важливості співучасті куратора в процесі створення проєкту, коли можна "сісти куратором за проєкт iз чистим листом" (Алевтина Кахідзе), або коли "в основі кураторських ідей — смислові перепасування куратора з художниками» (Микола Коломієць), а сам процес співпраці — це "відчуття певного творчого шляху та лінії взаємного становлення, трансформації, коли немає відчуття, що хтось на когось тиснеЦитати художників з книжки “Де кураторство”, с 8." (Юрій Лейдерман)
Відтак куратор — це ще й однодумець для авторів. Він створює проєкти, що включають художню багатозначність, і це визначає точку, в якій кураторська практика перетинається з художньою. Тому куратор може брати на себе функції продюсера, менеджера, піарника, але саме його художнє мислення, взаємодія з авторами та авторками, розуміння контексту та відчуття самого мистецтва і визначає його статус як куратора.
Корисна література на тему кураторства:
- Краткая история кураторства, Ханс Ульрих Обрист, 2008, Ад Маргинем
- The Curator's Handbook, Adrian George, 2015, Thames & Hudson
- Пять лекций о кураторстве, Виктор Мизиано, 2015, Ад Маргинем
- Художники й куратори — конкуренти, співавтори чи колеги?, Доротея Ріхтер, 2018, IST Publishing
- Пути кураторства, Ханс Ульрих Обрист, 2016, Ад Маргинем
- Осмысляя современное кураторство, Терри Смит, 2015, Ад Маргинем
- Історія кураторства в Україні. Том 5. Неформальні мистецькі простори Західної України. Львів–Ужгород, 1993–2013, Лізавета Герман, Марія Ланько, 2015, NIICE Publishing
- Де кураторство, Валерія Лук’янець, Катерина Носко, 2017, IST Publishing
- Кураторський посібник, Олександра Погребняк, Дмитро Чепурний, Катерина Яковленко, 2020, ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив
Читайте також
Інтерв'ю з Андрієм Сігунцовим, новим куратором Музею сучасного мистецтва Одеси
Мистецтво, створене для Інтернету та з Інтернету: що ми знаємо про нет-арт
Інтерв‘ю з Дмитром Логвиним про досвід створення музею сучасного мистецтва в Україні
